Портал:Модерн/Модерн — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Худ. Олександр Мурашко. «Пані з квітами», 1918 р.

Моде́рн (від фр. moderne — новітній, сучасний) — стильовий напрям у мистецтві (переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві) кінця XIX — початку XX століття. У Бельгії й Франції — «ар-нуво» (фр. L’Art Nouveau), у Німеччині — «юґендштіль» (нім. Jugendstil), в Італії — стіле флореале (італ. stile floreale), у Великій Британії — модерн стайл (англ. modern style), у США — стиль Тіффані, в Австрії, Україні — сецесія.

Загальна характеристика

Характерні риси стилю модерн в архітектурі: плавність, пластичність, декоративність. Основними його елементами є використання синусоїдальних ліній, стилізованих квітів, язиків полум’я, хвилястих ліній, запозичених у природи.

Модерн постав як мистецтво молодих людей на противагу домінуючому на той час історицизмові. Звідси походить німецький варіант назви — Jugendstil, що означає стиль молоді. Архітектурні пам’ятники, створені у стилі сецесія, внесені до світової спадщини ЮНЕСКО.Прагнучи створити новий стиль, представники модерну відмовлялися від історичних запозичень стилю еклектики, використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, принципи асиметрії і вільного планування, нові технічні та конструктивні засоби для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель, де всі рішення підпорядковані єдиному образно-символічному задумові й орнаментальному ритмові.

Періодизація та підстилі

Вікіпедія:Перейменування статей/Модерн → Модерн (мистецтво) — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Модерн → Модерн (мистецтво)[ред. код]

Користувач N.Português перейменував статтю Модерн, перетворивши її на дизамбіг, з чим я не погодився. Коротка передісторія тут:

Я пропоную не вести обговорення безпосередньо тут, бо воно буде об’ємним. Прохання викласти свої думки у:

—VoidWanderer (обговорення) 16:27, 10 червня 2019 (UTC)

•  За, звісно, але навіщо ця нерозумна номінація. Я вже був перейменував статтю Модерн на Модерн (мистецтво), бо «Модерн» — багатозначний термін. Навіщо ви повернули все назад і, тим сам, зробили гірше проекту? Перед тим як «не погоджуватися» ознайомтеся, будь ласка, з предметом.
• Найпростіше. Див. Модерн // Словник української мови : в 11 т. —  : Наукова думка, 1970—1980.. Два значення бачите? Вам важко було подивитися у цей найвідоміший словник?
• У гугл букс перевіряти терміни вмієте?
  • Существеннейшей чертой проекта модерна — так, как он сформировался к началу XIX века — Бекназывает тенденцию к онаучиванию общества. // Философия науки. Выпуск 8. М, 2002. С. 205.
  • Валлерстайн И. Мир-система модерна. Том IV. Триумф центристского либерализма, 1789–1914. М. 2016.
  • Модерн – период европейской истории с XVII по первую половину XX столетия, в течение которого происходило формирование и развитие основных институтов западного общества // Философия права. М. 2017.
  • Духові містеріальності напередодні доби Модерну віддали данину не тільки Г. Ібсен, М. Метерлінк чи Г. Гауптман…
  • В історії західної філософії використовують її поділ на великі періоди _ домодерна філософія (деякі філософи виокремлюють у ній «передмодерн»), модерн і постмодерн. // Історія української філософії: підручник. 2008. C. 585
• Різні значення слова «модерн» бачите, чи ні? Помічаєте, що «модерн» має більше значень ніж навіть те, що фіксує СУМ?
• В підсумку, ви (1) погіршили проект, не розуміючи теми; (2) вкрали мій час, який я міг присвятити для покращення проекту, а не пустих балачок з вами; (3) вкрали час у себе, полінувавшись перевірити значення «модерн» у словниках і гуглі, а вдалися до балачок. —N.Português (обговорення) 02:33, 11 червня 2019 (UTC)

N.Português, наведений вами Модерн // Словник української мови : в 11 т. —  : Наукова думка, 1970—1980., як це не парадоксально, говорить про одне й те ж явище. Тільки чомусь розніс його на два пункти.

Кілька інших ваших посилань на джерела — справді прямо використовують «модерн» на позначення інших явищ: у історії і у філософії. Думаю, якби ви їх одразу навели тут: Обговорення:Модерн (значення), замість коментарів без конкретики, мені не було б причин створювати окрему номінацію. —VoidWanderer (обговорення) 19:58, 30 червня 2019 (UTC)

AlexKozur, бо Модерн і Модернізм — різні терміни, що позначають різні явища. Навіть якщо ми говоримо тільки про мистецтво. Про це я стисло виклав у Вікіпроекті. —VoidWanderer (обговорення) 19:52, 30 червня 2019 (UTC)

я не константную, що вони однакові. Проста цікавість. Щодо виклав у Проєкті: то питання де? —『　　』 ^Обг. 19:57, 30 червня 2019 (UTC)

Питання там — навести лад серед низки схожих термінів. —VoidWanderer (обговорення) 19:59, 30 червня 2019 (UTC)

Підсумок[ред. код]

Джерела

Прямо вживають термін «Модерн» на позначення явищ (періодів, епох, течій) в історії та філософії, а отже Модерн як мистецтво — лише одне з можливих значень терміну.

Відтак, номінацію знімаю, перейменування доцільне. Статтю про мистецький стиль перейменовано на Модерн (мистецтво). Перенаправлення Модерн буде вести на дизамбіг. —VoidWanderer (обговорення) 20:04, 30 червня 2019 (UTC)

Вікіпедія:Проект:Модерн — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до навігації Перейти до пошуку Янголи на фасаді церкви у Стенгофі, Австря, фото 2012 р.

Цей проект ставить за мету допомогти дописувачам і читачам покращувати усі статті українського розділу Вікіпедії, що присвячені або пов’язані зі стилем модерн (Сецесія, українським і закордонними). Черговий і доглядач порталу — —Lorry (обговорення) 09:24, 05 серпня 2015 (UTC)

Завдання

• Пошук необхідних статей;
• Створення нових статей;
• Редагування, вікіфікація, ілюстрування наявних статей;
• Уніфікація імен та термінів, систематизація;
• Пошук авторів;
• Обмін досвідом та ідеями.
  

—

• Початок праці портала 20.06.2015. Не соромитися брати цікаве і корисне у інших, навіть у ворогів.

• Налаштованість на створення нового розділу ( або нових розділів ) у порталі.

• За планом — зміни розділу «Сецесія в Україні» один раз на тиждень .

• За планом — зміни розділу « Вибране зображення» один раз на місяць.

Учасники проекту[ред. код]

Для того, щоби взяти участь у проекті, просто поставте тут свій вікіпідпис (ввести підряд чотири хвилясті знаки ~ і клікнути «зберегти сторінку»). І на сторінках обговорень ставте свій автоматичний підпис за допомогою чотирьох знаків (~~~~), також — і в вікні редагування. Якщо виникли запитання про проект, пошукайте відповідь на сторінці Вікіпедія:Довідка.

1. —Lorry (обговорення) 13:15, 05 серпня 2015 (UTC) — координатор проекту.
2. Ваш нік
3. Ваш нік

Ви можете прикріпити до своєї сторінки шаблон

{{Учасник проекту:Модерн}} : Шаблон:Учасник проекту:Модерн

Прохання

• Знайти і запросити учасників до участі в проекті простим текстом листування або використовуючи шаблон

{{Запрошення до вікіпроекту Модерн}}

Статті, що потребують вашої уваги для покращення їх якості[ред. код]

Запити на нові статті[ред. код]

Тут додавати перелік необхідних статтей для створення.

Необхідні категорії[ред. код]

Тут додавати перелік категорій для створення.

Запити на нові зображення [ред. код]

1. Подробиці використання даного шаблону розглянуті нижче↓ в розділі «Статистика та рейтинг».
2. На сторінці «обговорення» всіх нових та старих статтей, пов’язаних із модерном (сецесією) ставте цей шаблон:

{{Вікіпроект:Модерн}}

Просимо додавати шаблон {{Вікіпроект:Модерн}} до всіх нових і старих статей про модерн або сецесія

Статистика та рейтинг[ред. код]

Для Вашого голосування бажано ознайомитися↓ з Шаблон:Стаття вікіпроекту (розділ «Можливі значення параметрів важливість і рівень»)

Критерії оцінювання Вами статтей тут↓

Просимо додавати посилання на портал « Модерн » {{ВП-портали|о}} до всіх нових і старих статей на тему модерн (сецесія), унизу статті одразу над категоріями після тексту та шаблонів (виглядає ось так тут↓).

Портал:Модерн/Модерн у світі/Архів — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Фотоальбом з декоративними оздобами доби модерн (сецесія, 1900 рік) Театр у місті Гент, Бельгія. Фото 2008 року. Нансі, Франція. Вілла Мажорель. Проект Анри Соваж, виконроб арх. Люсьєн Вейссенбюргер (1860-1929), побудова 1898-1902 р. Турин. Будинок Фенольйо. Дизайнер Пьєтро Феольйо, (1907 р.) Каталонія. Будинок Альфреда Сантамарія. декор вестибюля Видавнича марка Нового журналу іноземної літератури в стилі сецесія, Санкт-Петербург, 1902 р. Альфонс Муха. Проект металевих виробів в стилі сецесія, злам 19-20 ст. Зуренборг, Бельгія. Два будинки в стилі сецесія Сер Вільям Ніколсон. Афіша Сари Бернар для гастролі у Амстердамі, 1897 рік Кольорова безрамочна кахля доби сецесії до 1910 р. Худ. Алоїз Балмер, екслібрис з музою Кліо, початок 20 ст.

Файл:|

Декоративне панно з кольорових кахлів, Португалія, фаянсова фабрика доби сецесії Анонім. Кольорова обкладинка меню гольф клуба на Лисячому пагорбі, Нью-Йорк, 1907 рік Рене Лалік. Брош з рослинним мотивом. Пічна кахля. 1900-і роки, початок. Мейсен, Німеччина Афіша «Виставка декоративного мистецтва у Нансі», 1894 рік. Кольорова безрамочна кахля, сецесія, початок 20 ст. 345Обкладинка видання у стилі сецесія роботи художниці Анни Сіпкема (Нідерланди, Роттердам, 1877-1933) Приміщення Cуспільних зібрань, Ташкент, 1912 р. Зруйновано у 1990-і рр. Максиміліан Пірнер (1854-1924) обкладинка видання « Ver Sacrum » 1899 року. Теодор Зак. Афіша до новорічного свята у Концерт хаусі міста Відень у стилі сецесія, 1910 р. Кольорова безрамочна кахля, сецесія, початок 20 ст. Кольорова безрамочна кахля, сецесія, початок 20 ст. Кольорова кахля доби сецесії

______________________________________________________________________________________ Файл:Circa 1880 Art Nouveau.jpg Файл:Revolving Bookcase early 20th century.jpg Файл:345EMILE GALLÉ (1846-1904) OMBELLES VITRINE, CIRCA 1900.jpg Файл:Seahorse brooch bу Rene Lalique (1860-1945 opals, enamel, gold, pearl) 1903.png Файл:345Cabinet-vitrine be Gustave Serrurier-Bovy Belgian (Liège) 1899.jpg Файл:345Belt art nouveau.jpg Файл:Broche de Hector Guimard (Français, 1867–1942) c. 1909..jpg Файл:345German Art Nouveau pendant with woman’s head, с.1910.jpg Файл:345 Cервіз дя чая і кави, срібло, сецесія, Франція, 1904 р.jpg

Мистецтво постмодернізму — Вікіпедія

Мистецтво постмодерну — сукупність мистецьких рухів, які прагнули заперечити деякі аспекти модернізму, що виникли або розвивалися надалі. Загалом, такі рухи, як інтермедіа^[en], арт-інсталяція, концептуальне мистецтво і мультимедіа, особливо ті, що містять відео, описані як постмодерн.

Є кілька рис, які дозволяють вважати твір мистецтва постмодерним; зокрема бриколаж, вживання слів напряму, як основний художній елемент, колаж, спрощення, привласнення^[en], виконавське мистецтво, переробка минулих стилів і тем у сучасному контексті, а також зруйнування меж між витонченим і високим мистецтвом та низьким мистецтвом^[en] та популярною культурою.^[1][2]

Використання терміну[ред. | ред. код]

Переважним терміном для мистецтва починаючи з 1950-х років є «контепорарі». Не все мистецтво позначене контемпорарі належить до постмодернізму, а охоплює також художників, які продовжують працювати в традиціях модерну і пізнього модерну, а також художників, які відкидають постмодернізм з інших причин. Артур Данто^[en] стверджує, «контемпорарі» — це ширший термін, а об’єкти постмодерну являють собою «підгалузь» руху контемпорарі.^[3] Деякі художники-постмодерністи сильніше відійшли від ідей мистецтва модернізму і немає консенсусу щодо того, що таке «пізній модерн» а що таке «пост-модерн». Постмодернізм відновив ідеї, які відкинула естетика модернізму. У живописі постмодернізм знову ввів подання.^[4] Деякі критики стверджують, що значну частину нинішнього «постмодерного» мистецтва, новітній авангардизм, слід все-таки класифікувати як мистецтво модернізму.^[5]

Крім опису певних тенденцій мистецтва контемпорарі, постмодерн також використовують для позначення фази мистецтва модернізму. Захисники модернізму, як от Клемент Грінберг^[6] , а також радикальні противники модернізму, наприклад Фелікс Гваттарі, який називає постмодернізм «останнім подихом^[7]» модернізму, взяли на озброєння цю позицію. Нео-консерватор Гілтон Крамер^[en] описує постмодернізм як «творіння модернізму наприкінці свого тросу»^[8]. Жан-Франсуа Ліотар, в аналізі Фредеріка Джеймісона, не передбачає якогось окремого постмодерністського етапу, який би кардинально відрізнявся від періоду високого модернізму^[en] навпаки, постмодерністське невдоволення тим чи іншим стилем високого модернізму є частиною експериментів всередині самого високого модернізму, яке породжує нові модернізми.^[9] В контексті естетики і мистецтва, Жан-Франсуа Ліотар є визначним філософом постмодернізму.

Багато критиків вважають, що мистецтво постмодернізму походить від модернізму. Пропоновані дати переходу від модерну до постмодерну включають 1914 рік у Європі і 1962 або 1968 в Америці. Джеймс Елкінс^[en], коментуючи дискусії про точну дату переходу від модернізму до постмодернізму, порівнює їх з обговоренням в 1960-х роках точного періоду існування маньєризму, чи відносити його початок безпосередньо після високого Відродження^[en] чи пізніше в тому столітті. Він зауважує, що такі дебати відбуваються регулярно, стосовно різних художніх рухів і періодів, але це не значить, що вони не важливі.^[10] Завершення періоду постмодерністського мистецтва відносять до кінця 1980-х років, коли слово «постмодернізм» втратило значну частину свого критичного резонансу, і художні практики почали реагувати на вплив глобалізації та нових медіа.^[11]

Американський марксистський філософ Фредерік Джеймісон стверджує, що умови життя і виробництва відбиватимуться на всій діяльності, включаючи мистецтво.

Жан Бодрійяр істотно вплинув на інспіроване постмодернізмом мистецтво і підкреслив можливості нових форм творчості.^[12] Художник Пітер Геллі^[en] описує свої кольори day-glo як «гіперреалізацію справжнього кольору» і визнає, що Бодріяр вплинув на нього.^[13] Бодрійяр сам, починаючи з 1984 року, був досить послідовний у тому що мистецтво контемпорарі, особливо постмодерністське, поступалося зокрема модерністському мистецтву періоду після Другої світової війни, тоді як Жан-Франсуа Ліотар хвалив живопис контемпорарі і відзначив його еволюцію від мистецтва модернізму.^[14] Основні жінки-художниці двадцятого століття пов’язані з постмодерністським мистецтвом, оскільки значна частина теоретичного підґрунтя їхніх робіт походить від французького психоаналізу і феміністської теорії , які тісно пов’язані з постмодерністською філософією.^[15][16]

Крім усіх використань терміну постмодернізм є критики його правомірності. Кірк Варнедо^[en], наприклад, заявив, що немає такого поняття, як постмодернізм, і що можливості модернізму ще не вичерпані.^[17] Хоча використання цього терміна як свого роду скоропису для позначення деяких післявоєнних «шкіл», які застосовують відносно специфічні матеріальні та універсальні методики, стало звичайним від середини 1980-х років, але теоретичні основи постмодернізму як часового або епістемічного поділу, як і раніше викликають дуже багато суперечок.^[18]

The juxtaposition of old and new, especially with regards to taking styles from past periods and re-fitting them into modern art outside of their original context, is a common characteristic of postmodern art.

Постмодернізм описує течії, які і виникають на основі, і реагують проти або відхиляють тенденції модернізму.^[19] Загальними визначеннями конкретних трендів модернізму є формальна чистота, специфічність середовища^[en], мистецтво заради мистецтва, достовірність, універсальність^[en], оригінальність^[en] і революційні або реакційні тенденції, тобто авангард. Однак, парадокс це мабуть, найважливіша модерністська ідея, проти якої виступає постмодернізм. Парадокс був центральним у справі модерністів, яку започаткував Мане. Різні порушення зображальних засобів, які ввів Мане в образотворче мистецтво, висунули на перше місце передбачувану взаємну винятковість реальності і репрезентації, дизайну і уявлення, абстракції та реальності, і так далі. Включення парадоксу дуже стимулювало художників від Мане до концептуалістів.

Статус авангарду є спірним: багато інституцій  стверджують, що далекоглядність, перспективність, передовість, прогресивність мають вирішальне значення для місії мистецтва в сьогоденні, і тому постмодерністське мистецтво суперечить цінностям «мистецтва нашого часу». Постмодернізм відкидає ідею просування або прогресу в мистецтві як таку, і, таким чином, покликаний спростувати «міф авангарду». Розалінд Краусс^[en] була однією з тих, хто проголосив, що авангардизм вже скінчився, а нова мистецька епоха є пост-ліберальною і пост-прогресивною.^[20] Гризельда Поллок вивчала і виступила проти авангарду та сучасного мистецтва в серії новаторських книг, в яких переглянула мистецтво модернізму і водночас переосмислили постмодерністське мистецтво.^[21][22][23]

Однією з особливостей постмодерністського мистецтва є змішання в ньому високої і низької культури через використання промислових матеріалів і образів поп-культури. Використання низьких форм мистецтва також було частиною і модерністських експериментів, як показано в шоу Кірка Варнеду і Адама Гопніка^[en] 1990-91 року під назвою Високе і низьке: масова культура і сучасне мистецтво в Нью-Йоркському Музеї сучасного мистецтва^[24]. Цю виставку повсюдно розкритикували в той час як єдину подію, яка могла зібрати разом Дугласа Крімпа^[en] і Гілтона Крамера в хорі презирства.^[25] Постмодерністське мистецтво відоме своєю здатністю стирати відмінності між тим, що сприймається як витончене або високе мистецтво і тим, що зазвичай розглядають як низьке мистецтво або кітч.^[26] Хоча експерименти з розмиття кордонів між та злиття високого і низького мистецтва траплялися і в модернізмі, але такі практики зажили повного схвалення лише після настання постмодерністської ери. Постмодернізм ввів елементи меркантильності, кітчу і загальну естетику кемпу^[en] у свій художній контекст; постмодернізм бере стилі з минулих періодів, такі як готика, Ренесансу і бароко, і змішує їх, ігноруючи їхнє оригінальне використання у відповідних художніх течіях. Такі елементи є загальними характеристиками, які визначають постмодерністське мистецтво.

Фредерік Джеймсон стверджує, що постмодерністські роботи позбавлені будь-яких претензій на спонтанність і безпосередність вираження, використовуючи замість них стилізацію і переривчастість. Проти цього визначення виступають Чарлз Гаррісон і Пол Вуд, які вважають, що стилізація і переривчастість були притаманні і модерністам, що добре проявилося в творчості таких художників, як Мане та Пікассо.^[27]

Одне стисле визначення постмодернізму відкидає модерністські великі оповіді^[en] художнього спрямування, ліквідує кордони між високими і низькими формами мистецтва і порушує жанрові домовленості за допомогою зіткнень, колажів і фрагментації. Постмодернізм  вважає всі твердження нестійкими і нещирими, і тому іронія, пародія, і гумор є єдиними твердженнями, які критика^[en] або перегляд не можуть скасувати. Іншими визначальними рисами  є «плюралізм і різноманітність».^[28]

Попередники в авангарді[ред. | ред. код]

Вважають, що радикальні течії та тенденції вплинули на постмодернізм і можливо передували йому. Вони виникли під час Першої світової війни і особливо в післявоєнний період. З введенням у мистецький вжиток промислових артефактів і таких прийомів, як колаж, авангардні течії, наприклад кубізм, дадаїзм і сюрреалізм поставили під сумнів природу і цінність мистецтва. Нові мистецькі форми, такі як кіно і поширення репродукції, вплинули на ці течії як засоби для створення робіт. Відправною точкою для визначення модернізму було есе Клемента Грінберна «Авангард і кітч»^[en], вперше опубліковане в Partisan Review^[en] в 1939 році. В ньому автор захищає авангард перед лицем популярної культури.^[29] Згодом, Пітер Бюргер відрізнятиме історичний авангард від модернізму, і критики, такі як Краусс, Гойссен і Дуглас Крімп визначатимуть історичний авангард як попередник постмодернізму. Краусс, наприклад, описує використання колажу в Пабло Пікассо як авангардну практику, яка передвіщає постмодернізм з його наголосом на мові за рахунок автобіографії.^[30] Ще одна точка зору полягає  в тому, що художники авангарду і модернізму використовували схожі стратегії, а постмодернізм відкидає обидві.^[31]

Дада[ред. | ред. код]

На початку 20-го століття Марсель Дюшан виставив пісуар як скульптуру. Його завдання було примусити людей дивиться на пісуар як витвір мистецтва тільки тому, що він сказав, що це витвір мистецтва. Він називав на свою роботу «редімейд»^[en]. «Фонтан»^[en] був пісуаром, який автор підписав псевдонімом R. Mutt. Ця витівка потрясла художній світ у 1917 році. Цю та інші роботи Дюшана зазвичай відносять до дада. Дюшана можна розглядати як попередника концептуального мистецтва.

Дадаїзм можна розглядати як частину модерністської схильності кидати виклики встановленим стилям і формам, разом з сюрреалізмом, футуризмом, кубізмом і абстрактним експресіонізмом.^[32] З хронологічної точки зору дада перебуває всередині модернізму, однак низка критиків вважає його передвісником постмодернізму, тоді як інші, такі як Іхаб Хасан^[en] і Стівен Коннор^[en], вважають його можливим перехідним етапом від модернізму до постмодернізму.^[33] Наприклад, за даними Макевілі, постмодернізм починається з розуміння, що вже ніхто не вірить у міф про прогрес, а Дюшан відчув це 1914 року, коли перейшов від модерністської практики до постмодерністської, «відмовившись від естетичної насолоди, надмірних амбіцій і tour de force демонстрації формальної вправності на користь естетичної байдужості, усвідомлення буденного світу, і знайденого об’єкту або редімейду.»^[34]

Радикальні течії в сучасному мистецтві[ред. | ред. код]

Загалом і поп-арт і мінімалізм розпочались як модерністські течії: зміна парадигми і філософський розкол між формалізмом і анти-формалізмом на початку 1970-х років призвели до погляду на ці течії як на попередників постмодернізму або перехідні етапи до нього. Інші сучасні течії, які наводять як вплив на постмодерністське мистецтво, це концептуальне мистецтво і використання таких методів, як асамбляж^[en], фотомонтаж, бриколаж і привласнення^[en].

Джексон Поллок і абстрактний експресіонізм[ред. | ред. код]

Наприкінці 1940-х — на початку 1950-х років, радикальний підхід Поллока до живопису революціював потенціал для всього сучасного мистецтва після нього. Поллок зрозумів, що шлях до роботи над твором мистецтва так само важливий, як і твір мистецтва сам по собі. Подібно до того, як Пабло Пікассо ввів інноваційні вдосконалення і змінив живопис і скульптуру на рубежі століть через Кубізм і побудовані скульптури, Поллок переглянув художню творчість у середині століття. Перехід Поллока від станкового живопису та умовності звільнив сучасних йому митців та послідовників. Вони засвоїли творчий процес Поллока — працювати на підлозі, нерозтягнутих сирих полотнах, з усіх чотирьох сторін, використовуючи виробничі матеріали художника, промислові матеріали, образи, не-образи, наносячи фарбу у вигляді довгих ниток, капаючи, малюючи, фарбуючи, розсунули процес художньої творчості далеко за попередні межі. Абстрактний експресіонізм розширив і розвинув визначення та можливості, які художники мали для створення нових творів мистецтва. У певному сенсі, інновації Джексона Поллока, Віллема де Кунінга, Франца Клайна^[en], Марка Ротко, Філіпа Гастона, Ганса Гофманна, Кліффорда Стілла, Барнетта Ньюмана, Еда Рейнгардта^[en] та інших, відкрили шлюзи для різноманітності і обсягу наступної роботи.

Після абстрактного експресіонізму[ред. | ред. код]

У абстрактному живописі 1950-х і 1960-х років з’явилося кілька нових напрямів, таких як живопис жорстких країв та інші форми геометричної абстракції^[en], наприклад роботи Френка Стели^[en]. Вони виникли в художніх студіях і радикальних авангардних колах як реакція проти суб’єктивізму абстрактного експресіонізму. Клемент Грінберг став голосом постживописної абстракції; керуючи впливовою виставкою нових картин, яка об’їздила важливі художні музеї по всій території США в 1964 році. Живопис кольорового поля, живопис твердих країв^[en] та лірична абстракція^[35] виникли як радикальні нові напрямки.

Наприкінці 1960-х років постмінімалізм, процес арт^[en] і Арте Повера^[36] також стали революційними ідеями і рухами, які поєднали живопис і скульптуру, через ліричну абстракцію і постмінімалістський рух, і на початку концептуального мистецтва. Процес-арт інспірований Поллоком дозволив художникам експериментувати і використовувати різноманітні енциклопедії стилю, змісту, матеріалу, розстановки, відчуття часу, пластичного і реального простору. Ненсі Грейвс^[en], Рональд Девіс^[en], Говард Годжкін^[en], Ларрі Пунс^[en], Янніс Кунелліс^[en], Брайс Марден^[en], Брюс Науман^[en], Річард Таттл^[en], Алан Сарет^[en], Волтер Дарбі Баннард^[en], Лінда Бенгліс^[en], Ден Крістенсен^[en], Ларрі Зокс^[en], Ронні Лендфілд^[en], Ева Гессе^[en], Кіт Сонніер^[en], Річард Серра^[en], Сем Гілліам^[en], Маріо Мерц^[en], Пітер Реджинато^[en], Лі Лозано^[en], це лише деякі з молодих художників, що з’явилися в епоху пізнього модернізму^[en], запліднивши собою період розквіту мистецтва кінця 1960-х років.^[37]

Перформанси і хепенінги[ред. | ред. код]

Наприкінці 1950-х і впродовж 1960-х років художники з широким колом інтересів стали розсовуючи межі сучасного мистецтва. Ів Кляйн у Франції, і Каролі Шніманн^[en], Яйої Кусама, Шарлотта Мурман^[en], і Йоко Оно в Нью-Йорку були піонерами творів мистецтва побудованих на перформансах. Такі групи, як живий театр з Джуліан Бек^[en] і Джудіт Маліна^[en] співпрацювали зі скульпторами та художниками, створюючи середовища; радикально зв’язок між аудиторією і виконавцем, особливо в своїй п’єсі Рай зараз. У Театрі танцю Джадсона^[en] розташованому в Меморіальної церкві Джадсон^[en], Нью-Йорк, і танцюристи Джадсона, зокрема, Івонн Райнер^[en], Тріша Браун^[en], Елейн Саммерс^[en], Селлі Гросс^[en], Симонн Форті, Дебора Гей^[en], Лусінда Чайлдс^[en], Стів Пекстон^[en] та інші співпрацювали з художниками Робертом Моррісом^[en], Робертом Вітменом^[en], Джоном Кейджом, Робертом Раушенбергом, та інженерами, як Біллі Клювер^[en]. Ці виступи були часто призначені для створення нового виду мистецтва, який поєднує скульптуру, танець і музику звуку, часто за участі глядачів. Характерними рисами цих робіт були спрощені філософії мінімалізму, спонтанна імпровізація, експресивність і абстрактний експресіонізм.

За цей же період — кінець 1950-х до середини 1960-х років — різні авангардні митці створювали гепенінги. Гепенінги були загадковими й часто спонтанними та несподіваними зустрічами митців та їхніх друзів і родичів у різних особливих місцях. Часто містили вправи в абсурді, фізичні вправи, костюми, спонтанне оголення, і різні випадкові й, здавалося б, непов’язані акти. Аллан Капроу, Йозеф Бойс, Нам Джун Пайк^[en], Вольф Востелл^[en], Клес Олденбург, Джим Дайн^[en], Ред Грумс^[en], і Роберт Вітмен серед інших були відомими творцями гепенінгів.

Мистецтво асамбляжу[ред. | ред. код]

Пов’язаною з абстрактним експресіонізмом стала поява комбінованих промислових товарів — з матеріалами художників, відійшовши від попередніх конвенцій живопису і скульптури. Роботи Роберта Раушенберга, чиї «комбайни» в 1950-х роках були провісниками поп-арту і арт-інсталяції, а також використання асембляжу великих фізичних об’єктів, зокрема опудал тварин, птахів і комерційна фотографія, є ілюстраціями цього напряму мистецтва.

Лео Стейнберг^[en] використовує термін «постмодернізм» у 1969 році, щоб описати «планшетну» картинну площину Раушенберга, що містить різні культурні образи і артефакти, які не були сумісні з мальовничою областю передмодерністського і модерністського живопису.^[38] Крейг Оуенс^[en] йде далі, виявляючи значимість робіт Раушенберга не як репрезентацію, на думку Стейнберга це «перехід від природи до культури», а як демонстрацію неможливості прийняти їх опозицію.^[39]

Стівен Бест і Дуґлас Келлнер^[en] відносять Раушенберга і Джаспера Джонса^[en] до перехідного етапу, під впливом Марселя Дюшана, між модернізмом і постмодернізмом. Ці художники використовували образи звичайних предметів, або самі предмети, у своїй роботі, зберігаючи абстракції й художні жести високого модернізму.^[40]

Ансельм Кіфер^[en] також використовує елементи асембляжу у своїх роботах, і в одному випадку, використовує ніс рибальського човна у своїй картині.

Поп-арт[ред. | ред. код]

Лоуренс Алловей^[en] використовував термін «Поп-арт», щоб описати картини, на яких зображене споживацтво епохи після Другої світової війни епохи. Ця течія відкидає абстрактний експресіонізм і його акцент на герменевтичному та психологічному інтер’єрі, на користь мистецтва, яке зображувало, і часто піжносило, матеріальну споживацьку культуру, рекламу, а також іконографію епохи масового виробництва. Ранні роботи Девіда Гокні та твори Річарда Гамілтона^[en], Джона Макгейла^[en], і Едуардо Паолоцці^[en] значились серед основоположних прикладів цього руху. А пізніше американські приклади включали основну частину кар’єри Енді Ворхола і Роя Ліхтенштейна з його використанням точок Бендея^[en], техніки, яку застосовують у комерційних репродукціях. Існує чіткий зв’язок між радикальними творами Дюшана, бунтівного дадаїста — з почуттям гумору; і поп-артистів, таких як Клас Олденбург, Енді Воргол, Рой Ліхтенштейн та інші.

Томас Макевіллі, погоджуючись з Дейвом Гікі^[en], каже, що американський постмодернізм в образотворчому мистецтві почався з перших виставок поп-арту в 1962 році, «хоч і минуло близько двадцяти років, перш ніж постмодернізм став домінантним підходом в образотворчому мистецтві.»^[41] Фредерік Джеймсон теж вважає поп-арт постмодернізмом.^[42]

Одна із ознак за якою поп-арт можна вважати постмодернізмом це подолання того, що Андреас Гойссен^[en] називає «Великим розривом» між високим мистецтвом і популярною культурою.^[43] Постмодернізм виникає з «загальної відмови від категоріальної визначеності високого модернізму».^[44]

Флюксус[ред. | ред. код]

Організатором флюксусу і автором його назви був 1962 року Джордж Мачюнас^[en] (1931-78), американський художник, який народився в Литві. Флюксус веде свою історію від класів експериментальної композиції Джона Кейджа з 1957 по 1959 рік в Новій школі соціальних досліджень у Нью-Йорку. Багато з його учнів були художниками, які працюють з іншими середовищами з невеликим досвідом у музиці або зовсім без нього. Серед студентів Кейджа були засновники флюксуса Джексон Мак Лоу^[en], Ел Гансен^[en], Джордж Брехт^[en] і Дік Гіггінс^[en]. 1962 року в Німеччині флюксус почав свою діяльність з FLUXUS Internationale Festspiele Neuester Musik у Вісбадені за участю Джорджа Мациюнаса^[en], Йозефа Бойса, Вольфа Востелла, Нам Джун Пайка та інших. У 1963 році відбувся Festum Fluxorum fluxus у Дюссельдорфі за участю Мациюнаса, Востелла, Бойса, Гіггінса, Пайка, Бена Паттерссона^[en], Емметта Вільямса^[en] та інших.

Флюксус заохочував творчий підхід «Зроби це сам» і цінував простоту більше за складність . Подібно до дада перед ним, флюксус включив сильний елемент антикомерційності і чуттєвості анти-мистецтва, зневажаючи конвенційний світовий художній ринок на користь творчої практики спрямованої на індивідуальність художника. Художники цього напряму працювали зі всіма матеріалами, що були під рукою і створювали роботи самостійно або ж у співпраці зі своїми колегами.

Флюксус можна розглядати як частину першого етапу постмодернізму, поряд з Раушенбергом, Джонсом, Ворхолом і Situationist International.^[45] Андреас Гойссен критикує спроби розглядати флюксус як постмодернізм, «або як майстер-код постмодернізму або ж, як завершальне нерепрезентативне мистецтво, яким був постмодернізм у найвищій точці свого розвитку.» Замість цього він бачить флюксус як велике явище неодадаїзму в рамках авангардної традиції. Він не є важливим кроком вперед у розвитку художніх стратегій, хоча й виражає бунт проти «керованої культури 1950-х років, в якій помірний, одомашнений модернізм служив ідеологічною опорою в холодній війні.»^[46]

Мінімалізм[

Модерн-Експо — Вікіпедія

Модерн-Експо

Тип	бізнес
Спеціалізація	виробництво обладнання для рітейлу
Засновано	1993
Засновник(и)	Петро Пилипюк
Штаб-квартира	Україна: Луцьк
Філії	Верхньодніпровськ, Вітебськ, Москва, Люблін, Берлін, Париж, Дубай, Лондон, Амстердам
Ключові особи	Петро Пилипюк генеральний директор
Продукція	стелажі, касові бокси, POS-обладнання, вироби з нержавіючої сталі, холодильне обладнання, автоматизовані термінали
Виторг	1,5 млрд грн[1]
Власник(и)	Петро Пилипюк, Богдан Лукасік
Співробітники	2500
modern-expo.com

Міжнародний холдинг «Модерн-Експо» —  (англ. Modern-Expo) провідний виробник і постачальник торговельного обладнання в Центральній та Східній Європі. Головний офіс компанії знаходиться у Луцьку. 2016 року налічував 2500 працівників у 7 країнах. Група компаній представлена офіційними дистриб’юторами в Латвії, Литві, Білорусі, Росії, Молдові, Казахстані, Румунії, Грузії, Азербайджані, Вірменії, Киргизії, Іспанії, Хорватії, Франції, Словенії, Австрії, на Балканах в інших регіонах.

Історія холдингу бере свій початок від заснування в 1993 році у м. Любліні підприємства «Дует» і у 1994 р. в Луцьку регіональної компанії «Модерн», з яких згодом «виросла» «Модерн-Експо». Вже за рік українське підприємство починає займатися власним виробництвом торговельних меблів. Основними матеріалами на той час були дерево та скло.

«Відкриваючи спільну фірму з братом, ми інвестували 600 доларів, по 300 з кожного. При такому капіталі стартувати було важко, але ми до роботи підходили з любов’ю та амбіціями і вже згодом зробили перший wow-проект — облаштували місцевий ювелірний магазин з використанням скла та дзеркал, які були основними елементами дизайну того приміщення», — Петро Пилипюк, один із співвласників компанії. [1]

У 1997 році Петро Пилипюк та Богдан Лукасік розпочали ділову співпрацю та започаткували польсько-українську компанію зі стартовим капіталом в $100 тисяч. Відтак починає свій розвиток бренд «Модерн-Експо». На той час у м. Луцьк компанія виробляє скляні конструкції, вироби з ДСП та трубно-модульні конструкції для об’єктів торгівлі.

В 2000 році підприємство ввело в експлуатацію перші верстати FinPower і Ideal Line, що дало змогу поповнити асортимент компанії рішеннями для продуктового рітейлу, який тільки починає розвиватися в Україні — стелажними конструкціями «Модерн» і касовими боксами.

Вже через рік компанія викупила недобудований об’єкт радянського оборонного комплексу, завод «Іскра», де в майбутньому розмістилося виробництво і головний офіс.

Тепер «Модерн-Експо» набирає потужних обертів і з 2002 року на виробництві використовуються технології лазерної порізки, розробляється нове обладнання. Так, цього ж року з’являється система «Колумб» (Columbus), у 2006 — компанія розвиває новий напрям, орієнтований на виробників FMCG-продукції — POP-обладнання. 2007 рік знаменувався розвитком лінії складського стелажа, світ бачить система «Гудзон» (Hudson). У 2010 році «Модерн-Експо» почала виготовляти вироби з нержавіючої сталі. Нова продукція за традицією отримала назву «Берінг» (Bering).

На 2012 рік асортимент компанії складали 6 груп продуктів — торгові стелажі, касові бокси, обладнання з нержавіючої сталі, складські стелажі, POS-обладнання та системи проводки. В 2014 «Модерн-Експо» запустила виробництво холодильного обладнання.

Заводи[ред. | ред. код]

• 2001 рік — Завод у м. Луцьк. На 2016 рік його виробничі потужності складають більше 65 000 м².
• 2013 рік — Запущено завод з виробництва торгового і холодильного обладнання в м. Верхньодніпровську (Україна), 22 000 м²
• 2016 рік — Почав роботу завод у Вітебську (Білорусь), 25 000 м²

Офіси та міжнародні філії[ред. | ред. код]

• 1997 — Відкрився головний офіс в м. Луцьк
• 1997 — Представництво у Любліні (Польща)
• 2003 — Відкрився офіс у Києві
• 2003 — Офіс в Одесі
• 2004 — Розпочав роботу офіс в Дніпропетровську
• 2005 — Відкривається представництво в м. Москва (Росія)
• 2009 — Починають свою роботу представництва «Модерн-Експо» в м. Берлін (Німеччина) та в м. Дубай (ОАЕ)
• 2014 — Офіс у Вітебську (Білорусь)
• 2015 — відкрито представництво «Модерн-Експо» в Парижі (Франція) та Лондоні (Велика Британія)

Митний пост «Луцьк»[ред. | ред. код]

• 2011 рік — на території СП ТОВ «Модерн-Експо» запрацювала найпотужніша митна структура Волині — митний пост «Луцьк» Ягодинської митниці.[2]

Технології виробництва[ред. | ред. код]

Виробничі лінії «Модерн-Експо» оптимізовані за принципами «Кайдзен» філософії та виготовляють висококласну продукцію. А співпраця з іноземними компаніями дозволяє використовувати передові технології та інструменти.

1. Лазерна порізка металу (TRUMPF, Bystronic) — технології, призначені для обробки тонкого і товстого листового металу, забезпечуючи високу точність, швидкість порізки, причому поверхня алишається цілком неушкодженою.
2. Порошкове фарбування (Wagner, Gema, Ideal Line). На усіх лініях використовується метод електростатичного розпилення порошкового захисного та декоративного покриття. Температура полімеризації — до 205С°
3. Роботизовані зварювальні комплекси АВВ. Комплекс передових технологій та комплектуючих деталей, запрограмованих на виконання дугового зварювання виробів.
4. Прокатні стани — Roll-forming. Гнучкий верстат призначений для холодної деформації виробів з металу, металопластику, полікарбонату.
5. Холодильна лабораторія Призначена для випробувань холодильного обладнання, проведення вхідного контролю матеріалів та вузлів, що поступають на виробництво, а також для контролю та тестування виробів із серійного виробництва. Випробування проводять згідно стандартів ISO 23953-2 (2015) — холодильне обладнання та IEC 60335-2-89-2013 — електробезпека.
6. Оброблювальні центри. Верстати фрезерного типу з ЧПУ призначені для фрезерування дсп, мдф, дерева та різних видів полімерів (пвх, акрил, полістирол, поліетилен, Pet-g, композитні панелі).
7. Згинальний прес Salvagnini. Автоматична система для виготовлення деталей із листового матеріалу.

Впровадження «Кайдзен» філософії на підприємстві[ред. | ред. код]

Впровадження «Кайдзен» філософії на підприємстві розпочалося ще у 2013 році після того, коли до рук головного директора потрапила книга «Дао Toyota: 14 принципов менеджмента ведущей компании мира». Інтерес до японських методів управління зумовлений тим, що підприємства Японії стали лідерами у виробництві та збуті найрізноманітніших товарів. А «Toyota» одна із перших компаній, що застосувала філософію «Кайдзен».

«Кайдзен» для «Модерн-Експо» — це постійне прагнення до вдосконалення у сферах виробництва, продажів та управління. У процесі поліпшення беруть участь усі: і директор, і рядовий співробітник.

Виробнича система «Toyota Production System» помітно скоротила витрати праці, міжопераційні запаси, зменшила необхідну площу для виробництва при рості обсягів, значно знизила потреби у складських приміщеннях, а також вдосконалилися умови праці. На «Модерн-Експо» використовують тільки ті процеси, що створюють цінність для споживача.

На заводах компанії та в офісах застосовується система 5S — сортування, акуратність, підтримка порядку, чистота, формування звички.

Управління компанією[ред. | ред. код]

Петро Пилипюк та Богдан Лукасік — співвласники компанії «Модерн-Експо». 

Участь у виставках та конкурсах[ред. | ред. код]

• Euroshop — Міжнародна спеціалізована виставка обладнання, інфраструктури, технологій реклами, продажів і торгівлі (Дюссельдорф, Німеччина).[3]
• HАCE — Міжнародна виставка готельного бізнесу та кейтирингового обладнання (Каїр, Єгипет).
• FIA — Міжнародна промислова Алжирська виставка (м. Алжир).
• Retail Design Expo — щорічна виставка інновацій рішень, дизайнерських розробок, маркетингу, мерчандайзингу та торгового обладнання (Лондон, Англія).
• POPAI Awards — щорічний конкурс в галузі маркетингу в рітейлі (Росія, Англія, Франція).
• Retail Show — щорічна виставка торговельного обладнання в Польщі (Варшава).
• МаРГо – міжнародний форум технологій і обладнання для торгівлі (Київ).

• Modern Retail Forum – міжнародний форум, який організовує компанія «Модерн-Експо». «Modern Retail Forum» — це можливість обміну передовими ідеями і думками в період змін в сфері роздрібної торгівлі.[4]
• Volyn marketing Hub – це некомерційна організація для спілкування, розвитку та взаємодії маркетологів Волині та України.
• GO HR – клуб для HR-фахівців, тренерів, керівників та власників бізнесу.
• Modern Lean Production — курс навчання для підприємців та власників бізнесу, де розглядаються кращі практики впровадження бережливого виробництва, нові ідеї та шляхи покращення бізнес-процесів, стратегії, тактики та порядок застосування інструментів і методів «Кайдзен».[5]

Тейт Модерн — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Тейт Модерн (англ. Tate Modern) — національна галерея міжнародного модерністського й сучасного мистецтва в центрі Лондона, входить до групи галерей Тейт. Була відкрита у 2000 році в будівлі колишньої Банксайд електростанції у лондонському боро Саутерк. Тут представлені твори світового сучасного мистецтва із колекції Тейт, створені з 1900 року дотепер.

Тейт Модерн є найбільш відвідуваною галереєю модерністського мистецтва у світі, у 2009 році її відвідало приблизно 4,7 млн відвідувачів на рік.

Будівля колишньої електростанції Бенксайд на березі Темзи, в якій нині розташовується Тейт Модерн, була зведена за два етапи впродовж 1947—1963 років за проектом Джайла Гілберта Скотта, який був також архітектором електростанції Баттерсі, Ліверпульського собору, університетських бібліотек Оксфорда і Кембриджа, моста Ватерлоо і автором відомої британської червоної телефонної будки. Після закриття електростанції будівлю переобладнали для розміщення галереї.^[6]

Обрані картини з постійної колекції[ред. | ред. код]

• Робер Делоне, 1912, Вікна відкриваються одночасно (перша частина, третій мотив), олійна фарба по полотну, 45.7 x 37.5 см

• 

  Хуан Ґріс, 1914, Жалюзі, коллаж та олійна фарба по полотну, 92 × 72.5 см

• Пауль Клее, 1921, Пригоди дівчини, акварель по паперу, 43.8 × 30.8 см

• 

  Пауль Клее, 1935, Вальпургієва ніч

• Робер Делоне, 1934, Нескінченний ритм

Simple English Wikipedia, бесплатная энциклопедия

Ракета Эдварда Миддлтона Маниго. На нем изображен фейерверк на реке Гудзон в 1909 году. Эдвард Миддлтон Маниго (1887–1922) был художником-модернистом, который за короткую жизнь (он умер в возрасте 35 лет) преуспел в качестве художника, керамиста и изготовителя мебели.

Модернизм был культурным движением конца XIX — середины XX века. Он изменил искусство, литературу, музыку, архитектуру и драму. ^[1]

Модернизм отверг традиции.Его интересовали новые способы делать старые дела. Кроме того, существовало убеждение, что наука и технологии могут изменить мир к лучшему. ^[2] Детали сильно различаются, и этот термин охватывает некоторые движения, которые несколько противоречивы. ^[3]

Современное искусство заменило классическое. Он включал абстрактное искусство, кубизм, поп-арт, минимализм и дадаизм. Это сильно повлияло на скульптуру, хотя вначале такие скульпторы, как Роден и Эпштейн, создавали как традиционные, так и модернистские работы.Генри Мур — один из самых известных скульпторов-модернистов.

Типичными модернистскими художниками были Пикассо, Брак, Матисс, Кандинский и Мондриан.

Композиторы, такие как Стравинский, Джордж Антейл и Шенберг, — модернисты. «Весна священная » Стравинского ( Le Sacre du Printemps ) — знаковая работа.

Такие балеты, как Весна священная и Les Noces ( Свадьба ) знаменуют приход модернизма в эту традиционную форму танца.Современный танец вне балета начался с Айседоры Дункан, Лой Фуллер и Рут Сен-Дени.

Улисс Джеймса Джойса — классический пример модернизма в романе. Ulysses (1922) был назван «демонстрацией и суммированием всего модернистского движения». ^[4] Франца Кафки Метаморфоза (1915), Испытание (1925) и Т.С. Поэма Элиота Пустошь (1922) также является ярким примером. Оглядываясь назад, становится ясно, что: « Преступление и наказание » Федора Достоевского (1866) оказали большое влияние на других писателей.

Появление волшебного реализма — часть модернизма. Примеры — романы и рассказы Михаила Булгакова, такие как Диаболидад и Мастер и Маргарита .

Модернизм в архитектуре можно найти в работах Фрэнка Ллойда Райта, Ле Корбюзье, Вальтера Гропиуса и Мис ван дер Роэ. Знаменитая реплика Ле Корбюзье «Здание — это машина для жизни» показывает, насколько его мышление отличалось от мышления архитекторов XIX века. Небоскреб, такой как Сиграм-билдинг Миса ван дер Роэ в Нью-Йорке (1956–1958 гг.), Стал типичным модернистским зданием.

Стул «Василий» Марселя Брейера — образец модернизма.

Критика современного движения заключается в том, что оно не ценит традиции и стремится к изменениям ради изменений. Больше всего модернистам нужна свобода самовыражения или, возможно, свобода экспериментов. Вот почему многие современные картины избегают создания визуальных копий реальных вещей. В модернистской литературе автор может опускать сюжеты, повествования или характеристики в книгах.

Эти эксперименты не были случайными.Они опирались на идеи своего времени: средства массовой информации, науку и технологии, марксизм, фрейдистскую психологию и так далее. Был общий поиск новых материалов, новых методов и новых идей. Часто наблюдалось неприятие элитарности и любовь к популизму и массовой культуре.

Еще одна критика касалась связи модернизма и социализма. Конечно, многие модернисты тоже были социалистами. В первые дни социализма он, казалось, давал надежду на новое будущее без багажа прошлого.Это также объясняет их неприятие традиций.

1. ↑ Чайлдс, Питер 2000. Модернизм . Рутледж, Лондон.
2. ↑ Хьюз, Роберт 1991. Шок нового: искусство и век перемен . Лондон: Thames & Hudson, стр. 11. ISBN 978-0-500-27582-5
3. ↑ Льюис, Перикл 2000, Модернизм, национализм и роман . Издательство Кембриджского университета.
4. ↑ Биб, Морис 1972. «Улисс и эпоха модернизма». James Joyce Quarterly (Университет Талсы) 10 (1): p176.

,

Moderne — Википедия

Moderne bezeichnet historyisch einen Umbruch in zahlreichen Lebensbereichen gegenüber der Tradition, bedingt durch Industrielle Revolution, Aufklärung und Säkularisierung. In der Philosophiegeschichte fällt der Beginn der Moderne mit dem Skeptizismus der Vordenker der Aufklärung (Монтень, Декарт, Спиноза) zusammen. Die Moderne folgt als Teil der Neuzeit auf die Frühe Neuzeit und dauert bis in die Gegenwart an.

Ein früher Nachweis des Wortes in seiner lateinischen Form modernus findet sich in einem Rundschreiben des Papstes Gelasius I.aus dem 5. Jahrhundert, ^[1] in dem der Ausdruck für die Zeit steht, die der Schreiber selbst noch erlebt hat. ^[2]

Bernhard von Chartres (genannt Sylvestris, 1080–1167) gebraucht das Wort in ähnlichem Sinn, doch allgemeiner für Zeitgenossenschaft, und beschreibt das Verhältnis von moderni zu derqui de l’index, en de la de la der Zwerge auf den Schultern von Riesen darstellt:

„Wir sind Zwerge, die auf den Schultern von Riesen sitzen.Wir können weiter sehen als unsere Ahnen und in dem Maß ist unser Wissen größer als das ihrige und doch wären wir nichts, würde uns die Summe ihres Wissens nicht den Weg weisen ».

Das lateinische Wort modernus (‚neu, neuzeitlich, gegenwärtig, heutig‘) stammt vom lateinischen Adverb modo (‚gerade, eben erst, jüngst‘). Später entlehnt aus dem Französischen ( moderne и modernizer ), erscheint es im Deutschen als Fremdwort seit 1727 in der Bedeutung von neu als Gegensatz zu alt, antik . Modernité wird als Substantiv erstmals 1849 von Chateaubriand verwendet (in einem abwertenden Sinne) и 1859 maßgeblich von Charles Baudelaire aufgegriffen. Im Deutschen verwendet Eugen Wolff den Ausdruck die Moderne erstmals 1886 auf «moderne Kunst» bezogen.

«Die Moderne» ist, seitdem der Begriff im Zuge des Naturalismus in Deutschland eingeführt wurde, der inhaltlich umrissenen Bedeutung nach immer vage gewesen. Zumeist wurde damit jede neu aufkommende Stilrichtung oder Kunstgattung bezeichnet.

Heute wird das Adjektiv modern umgangssprachlich häufig nicht in der oben genannten Bedeutung eines Historischen Umbruchs verwendet, sondern abgewandelt синоним zu „modisch“, также im Sinne von „der« Mode. Der Ausdruck Modernität wird häufig auch gleichbedeutend mit bloßer Fortschrittlichkeit oder Aktualität verwendet. Das als Ismen-Bildung zu sehende Wort Modernismus bezeichnet spezielle Phänomene verschiedener Themengebiete.

Der Ausdruck Moderne wird in unterschiedlicher Bedeutung gebraucht. Er bezeichnet Historisch den Begriff einer Epoche, daneben werden in Kunst, Musik, Film und Architektur bestimmte Stilrichtungen so benannt, und darüber hinaus steht Moderne für ein Konzept der Philosophie.

Moderne als Epoche [Bearbeiten | Quelltext Bearbeiten]

In der Querelle des Anciens et des Modernes (1687) война «Moderne» noch ein Gegenbegriff zu «Antike». Erst im 19. Jahrhundert wurde es üblich, mit dem Wort Moderne die Gegenwart von der Vergangenheit allgemein abzugrenzen.In der Philosophie fällt die Moderne mit der Aufklärung zusammen. Der landläufigste Begriff für die Moderne bezeichnet die Folgezeit nach der Industriellen Revolution mit all ihren gesellschaftlichen Konsequenzen wie Urbanisierung, Arbeiterstand, Massenindustrie usw. In einem gesellschaftlichen, kulturellen und politischen Kontext wird diese Epoche als Gründerzeit bezeichnet, deutet также auf einschneidende Veränderungen um 1900 und in der (zunächst nicht näher abgegrenzten) Folgezeit. Mit dem landläufigen Moderne-Begriff ist etwa derselbe geschichtliche Zeitpunkt und dessen Folgezeit gemeint, aber in Bezug auf eine geistige Sphäre (Philosophie, Literatur, Künste).Moderne ist также eine Geistesepoche, zeitgleich und in gegenseitiger Bedingung mit der Gründerzeit.

Die Epoche der Moderne in diesem Sinne wird nach manchen — umstrittenen — Theorien etwa im mittleren bis späten 20. Jahrhundert durch eine Postmoderne abgelöst (в Abgrenzung zum Begriff Posthistoire), а также в einerörgenisgen einer. modernen Konzepte ausdrückt (Gegenmoderne). Als stilkundlichen Begriff verwendet man dann den Ausdruck «Klassische Moderne» für ein abgeschlossenes Zeitalter.

„Zugleich steht die Zeit der Weimarer Republik im krisenhaft akzentuierten Schnittpunkt epochaler soziokultureller Neurungen. Sie bildet den Höhepunkt jener klassischen Moderne, die sich um die Jahrhundertwende zu entfalten beginn. In ihr entstanden die Züge unserer gegenwärtigen Lebenswelt, erfolgte der Durchbruch der modernen Sozialpolitik, Technik, Naturwissenschaft, der Humanwissenschaften und der modernen Kunst, Musik, Architektur und Literatur. В knapp 14 Jahren wurden nahezu alle Möglichkeiten der modernen Existenz durchgespielt.Zugleich geriet die klassische Moderne in ihre Krisenjahre. Der allgemeinen Durchsetzung folgten Problematisierung, Zurücknahme und Zusammenbruch ».

— Детлев Пойкерт: Die Weimarer Republik. Krisenjahre der klassischen Moderne, Франкфурт / М. 1987.

Weitere Ansätze wollen zudem zwischen einer «Ersten» und einer Zweiten Moderne Differenzieren. „Vorbereitende“ Entwicklungsstufen der Moderne, in denen man Ursachen vermutet, werden bisweilen als Protomoderne bezeichnet.

Über den landläufigen Begriff ( s. O. ) hinaus wird, je nach Kontext (Kultur / Gesellschaft, Politik, ethnologischer Raum, Kunst), der Beginn „der“ Moderne sehr verschieden angesetgeschrichta: Geischieden angesetgeschrichta 15. Jahrhundert, ökonomisch mit der Industrialisierung des mittleren 18. Jahrhunderts, politisch mit der Französischen Revolution Ende des 18. Jahrhunderts (Politische Moderne) und dem Nationalismus des frühen 19. Jahrhunderts, in der Literatur- und der der dertemsädenstdench. , как Stil mit dem ausgehenden 19.Jahrhundert. Nach Jürgen Osterhammel wurden „die intellektuellen Grundlagen der Moderne […] bereits während der Frühen Neuzeit in Europa gelegt, frühestens im Zeitalter Montaignes, spätestens in der Aufklärung.» ^[3]

Современный философский концерн [Bearbeiten | Quelltext Bearbeiten]

Der Moderne-Begriff kann zudem als ein offenes Philipisches Девиз aufgefasst werden, wo es also weniger um konkrete Datierungen in dieser oder jener Hinsicht geht, sondern um die Frage danach, wie überhausen und fasteners sich hierausableiten ließen.

Der Begriff der Moderne geht tendenziell weit über einen Epochenbegriff — wie etwa den des Mittelalters — hinaus. Das Historische Einsetzen der Moderne ist dabei stets eine Frage Theoretischer Interessen und Grundlagen. Bezeichnend dafür ist eine schwer eindämmbare Rückdatierung. Das entspricht eher dem Phänomen «Ende der Antike», das sich auch nur behelfsmäßig an Eckdaten festmachen lässt (так Эрвин Панофски).

Aus einer zunehmend kulturwissenschaftlichen — Allerdings beschränkten, da eurozentristischen — Sicht, verschiebt sich das Einsetzen der Moderne mit jeweils guten Gründen rückwärts.Die vorgeschlagenen Anfänge reichen dabei vom Zusammenbruch des Realsozialismus und einem «Ende der Geschichte» über die Erschütterungen durch den Ersten Weltkrieg, die Industrialisierung des 19. Jahrhunderts bis — wenn zünzeeus de zennés de 19. Meist jedoch wird der Beginn zwischen dem späten 18. und mittleren 19. Jahrhundert ^[4] angesetzt — und damit mit der Zeit des Übergangs von einem feudalistischen zu einem bürgerlichen Gesellschaftsmodell datiert.

In einem gewissen Sinne steht die Moderne dabei, neben der Überwindung des Mittelalters, auch in einer Auseinandersetzung und Abgrenzung zur Neuzeit: Nach einer Wiedergeburt der Antike, nach der mohr sichenderis Rena. Diese große Wende im Denken vollzog sich erst gegen Ende der Aufklärung, spürbar wurde sie erst im Laufe des 19. Jahrhunderts. Der Umbruch prägte die auf einen ästhetischen Klassizismus folgende Stimmung im Sturm und Drang und in der Romantik.Schon Goethe bemerkte Revolutionäre Änderungen in Politik und Kriegsführung, als er nach der Kanonade von Valmy der antirevolutionären Kampagne во Франкрайхе:

«Von hier und heute geht eine neue Epoche der Weltgeschichte aus, und ihr könnt sagen, ihr seid dabei gewesen.» ^[5]

In den Jahren der Gründerzeit gibt es aber trotz sozialer und wirtschaftlicher Auf- und Umbruchstimmung einen nochmaligen Rückgriff auf antike und mittelalterliche Konzepte (Historismus).Daher wird auch, in Unterscheidung zu einer politischen Moderne und ästhetischen Moderne, ^[6] die als Reaktion auf den Historismus folgende, heute schon klassische Moderne deutlich später angesiedelt.

„Wenn später einmal eine Soziologie sich fragen wird, was wohl die ungeheuerste geschichtliche Veränderung der äußeren Einfügung des Menschen in das Leben gewesen ist, diejenige, die all seine Lebensueenzengungen der von diesem Zustand hinübergeführt hat zum heutigen, von dem «gewachsenen» Zustandaller Lebensformen in den rationaler Organisiertheit — den Vorgang, der die eigentliche gesellschaftliche Revolution des neunzehnten Jahrhunderts darstellt.« ^[7]

Die Reflexion auf die Erschütterung Traditionaleller Werte bildet aber weitgehend den Kern Aller Theorien zur Moderne. Ausnahmen bilden etwa Konzepte, nach denen Traditionswandel fester Bestand Aller menschlichen Entwicklung sei, или die Entwicklung als solche nicht anerkennen. Charakteristisch für den Begriff der Moderne, insbesondere im Unterschied zur Postmoderne, ist zudem die Ersetzung der Tradition durch neue «Versprechen», die einen geänderten, aber erneut gefestigten Wertekatalog oder Bezorgebensrahmen.Dieser Standpunkt erklärt также den Moderne-Begriff zu einem unhaltbaren Konzept.

«Was wir Moderne nennen — также die Zeit zwischen der europäischen Aufklärung und dem Ersten Weltkrieg — hat uns mit idealistischen Zumutungen überlastet und mit humanistischen Idealen geködert. Deshalb haben wir heute eine ambivalente Einstellung zur Moderne: sie ist Utopie und Alptraum zugleich. Deshalb fällt es uns so schwer, souverän in eine neue Zeit einzutreten. Wir haben ein Entwöhnungstrauma der beendeten Moderne.«

Der Soziologe Ulrich Beck hat den Begriff der Zweiten Moderne Popularisiert. Bereits sein erstes Buch — Risikogesellschaft — trug den Untertitel Auf dem Weg in eine andere Moderne . Als Theoretischen Begriff kennzeichnet Beck mit Zweiter Moderne den Ausbruch aus dem kategorialen Rahmen der Industriegesellschaft mit dem dazugehörigen national beginzten Wohlfahrtsstaat durch eine Politik der Globalisierffllung und derchaft. ^[9]

Ein weiterer Ansatz, den Begriff der Moderne kritisch zu Refktieren, ist es, ihn aus dem Kontext der europäischen Geschichte zu lösen. Andreas Heuer unterscheidet hierfür die Begriffe europäische Moderne und Welt-Moderne. Aus Historischer Sicht, im Gegensatz zu einer systematischen soziologischen Betrachtungsweise, würde Ulrich Becks Begriff der Zweiten Moderne konkreter an die verschiedenen, zum Teil andauernden neränderungsprozeschen derischen eurisseen derénderungsprozeschen eurischen eurisseungen der derischen de la der der der der.Die Veränderungen außerhalb Europas — в Азии, Латинской Америке, арабском мире и Африке — sind auch aus den jeweiligen besonderen Historischen Entwicklungen zu verstehen. Dort entwickeln sich neben gleichen bzw. ähnlichen Entwicklungen в Politik, Gesellschaft und Kultur unterschiedliche Ausdrucksformen von Moderne. Hieraus entsteht die Forderung, sich diesen Entwicklungen anhand des Begriffs Welt-Moderne zu öffnen «Die Offenheit des Теоретические деньги унд die Hinwendung zu den Geschichten und Kulturen außerhalb Europas sind jeute dringender denn.Das Ende einer vom Westen geprägten Welt und der Beginn eines politischen Pluralismus mit unterschiedlichen durch Kultur und Geschichte geprägten Gesellschaften, deren Modernität auch aus eigenen Entwicklungen zu Begreifen Nachréfen.

Diese Entwicklungen zu einer Welt-Moderne vollziehen sich aber auch innerhalb der Gesellschaften. Nach Charles Taylor werden alle Gesellschaften в «zunehmendem Maße multikulturell und zugleich durchlässiger».Beide Entwicklungen vollziehen sich nebeneinander. Durchlässigkeit bedeutet, dass die Gesellschaften offener für multinationale Wanderungsbewegungen sind; immer mehr Menschen innerhalb dieser Gesellschaften führen ein Leben in der Diaspora, dessen Mitte woanders liegt. ^[11] Welt-Moderne ist, anders als der Begriff Postmoderne, eine offenere Demulierung für Entwicklungen werden können. Damit wäre Moderne nicht, wie es in Europa gedeutet wird, ein Begriff, der zur Erfassung einer Historischen Entwicklung in Europa dient, die bereits abgeschlossen ist.

Für ден Kultursoziologen Andreas Reckwitz Findet в дер Spätmoderne Seit ден 1970er Jahren Ein gesellschaftlicher Strukturwandel Statt, дер Дарин besteht, Дасс умереть Soziale Logik де Allgemeinen мит Prozessen gesellschaftlicher Rationalisierung Ihre Vorherrschaft verliert штамп Soziale Logik де Besonderen мит Prozessen дер Kulturalisierung унд Affektintensivierung. ^[12]

Literaturwissenschaften [Bearbeiten | Quelltext Bearbeiten]

Dies spiegelt sich auch in der literarischen Moderne nach Beginn des 20.Jahrhunderts wide, wobei das Experimentieren mit neuen literarischen Techniken im Vordergrund steht (siehe auch Experimentelle Literatur) . Einen Einfluss Ауф Diese Erschütterung де traditionellen Weltbildes nahmen Auch geistesgeschichtliche Entwicklungen Wie Макс Планки Quantentheorie, Зигмунд Фрейды Untersuchung Die Traumdeutung фон 1900 унд умереть Relativitätstheorie Альберт Эйнштейн фон 1905. Так ист erlebte умирают Rede, сделайте fragmentierte Weltsicht, умирают Relativierung фон Ansichten унд Perspektivenwechsel ein Kennzeichen в современном римском (Франц Кафка, Джеймс Джойс).Weiterhin sind Subjektivierung und Psychologisierung der Wirklichkeitserfahrung, das Zurücktreten der vermittelnden Erzählinstanz, ästhetische Selbstreflexivität und die Wiedergabe subjektiver Wahrnehähmungsten und die Wiedergabe subjektiver Wahrnehäsnehmungsten und die Wiedergabe subjektiver Wahrnehäusnehmungsten und die Wiedergabe subjektiver Wahrnehäusnengsten und die Wiedergabe subjektiver Wahrnehäusnengsten und die Wiedergabe subjektiver Wahrnehäwungsten. Dabei ist die Raum- und Figurendarstellung oft perspektivisch durchbrochen und die Ereignischronologie wird dem subjektiven Zeitempfinden untergeordnet. Dies schlägt sich auch in der Großstadtlyrik nieder.

Nicht wenige Ansätze verlegen den Beginn der literarischen Moderne in den Zeitraum der Romantik, da diese bereits frühmoderne Anzeichen vorwegnimmt: Absage an die tradierte Poetik der Antihke, ein neues Kültniskler-Künstwerk-Künstwerk и т. Д.Allerdings wird das Substantiv der «Moderne» sowie ein allgemeines Moderne-Empfinden tatsächlich erst um 1890 semantisch virulent. Als moderne Bewegungen verstehen sich insbesondere die Naturalisten, die Expressionisten und die Wiener Moderne sowie die Dekadenz. Bereits Baudelaire hatte 1863 einen nicht-trivialen Erklärungsansatz für Modernität gegeben: Die Modernität ist das Vorübergehende, das Entschwindende, das Zufällige, ist die Hälfte der Undreastärente an derente an der Kunstärente an der. ^[13]

Zu den herausragenden Werken der literarischen Moderne gehören Rainer Maria Rilkes Roman Die Aufzeichnungen des Malte Laurids Brigge (1910) und seine Gedichtzyklen Duineser Elegien (und 1923) und 22 Франц Кафкас, Альфред Доблинс Берлин Александерплац (1929), Роберт Мусилс Der Mann ohne Eigenschaften (1930–1952), Герман Брохс Die Schlafwandler (1931–1932), Wolfgang Koeppens im Grappens Tauppens (1951–1932) Марсель Пруст A la recherche du temps perdu (1913–1927), Т.С. Элиотс Пустошь (1922, Das wüste Land) и Четыре квартета (1944), Эзра Паундс Cantos (1917–1970). Вирджиния Вулфс Миссис Дэллоуэй (1925) и Джеймс Джойс Улисс (1922) и Поминки по Финнегану (1923–1939). All diesen Werken sei laut Encarta ein Stil eigen, der auf jeweils spezifische Art und Weise die Zersplitterung von Erfahrungswelten reflection und nach neuen Formen des Ausdrucks suche.

Die literarische Moderne ist nicht auf Europa beschränkt, so bildet der Modernismo ab Ende des 19.Jahrhunderts nach Rubén Darío das emanzipierte Heraustreten einer lateinamerikanischen Literatur.

Kunstgeschichte [Bearbeiten | Quelltext Bearbeiten]

Kunsthistorisch betrachtet ist dies die Epoche, die im 20. Jahrhundert in Europa mit den Revolutionären Werken der Fauves, Kubisten, Futuristen, Vortizisten, Expressionisten и Avantgardisten ihren Höhepunkt fand, zunächst in der Neruengraik, Bild. Ihr Ende wurde in (West-) Europa durch die Machtergreifung der Nationalsozialisten в Deutschland erzwungen (vgl.entartete Kunst, entartete Musik). Wenigen Künstlern gelang es, die Ästhetik der Moderne in der Inneren Emigration weiter zu entwickeln. ^[14] Viele der verfolgten Protagonisten flohen zunächst nach Frankreich, später in die Vereinigten Staaten und nach Israel, wo im Exil die weitaus meisten künstlerischen und architektonischen (Spät-) Werke der Moderne entstanden.

Der Begriff «ästhetische Moderne» nach Theodor W. Adorno betrifft die Abkehr vom jahrhundertealten Kanon, die schon um 1800 bezüglich formaler Prinzipien wie Perspektive, Proportionsregeln, Goldener Schnitt или Филиппа Ордена, начинающего , und sich als Prozess über die folgenden, teils auch wieder konservativen Phasen im Sinne einer ästhetischen Umdeutung früherer Formalismen erstreckt.

Der Begriff Klassische Moderne bezeichnet die Vielfalt heute noch als bahnbrechend angesehener avantgardistischer Stilrichtungen in den bildenden Künsten am Ende der Belle Époque und danach des 9000 bis 9000 в мире 9000 дней. Maler wie beispielsweise Анри Матисс, Андре Дерен, Пабло Пикассо, Жорж Брак, Макс Бекманн, Франц Марк, Пауль Клее и Пит Мондриан sind ihre typischen Vertreter. In Russland bildet sich eine russische Moderne, zu der man — neben Literaten, Komponisten oder dem Ballett-Impresario Djagilew — auch Marc Chagall und Wassily Kandinsky rechnet.Die Moderne der Architektur umfasst einen Stilkomplex, zu denen Architekten wie Frank Lloyd Wright, Le Corbusier, Ludwig Mies van der Rohe, Ernst May, Konrad Wachsmann или Oscar Niemeyer gerechnet werden. Das deutsche Bauhaus hat sich als kulturelle Keimzelle der Moderne hervorgetan. В Österreich позолота умирает insbesondere für den Architekten Adolf Loos und die Architekten und Vertreter angewandter Kunst, die Wiener Werkstätte bildeten.

Während in Russland zunächst auch die Bolschewiki und in Italien die Faschisten wenigstens in der bildenden Kunst und insbesondere in der Architektur Konzepte der Moderne aufgriffen, haben die deutschen Nationalsozialisten Diese Größkten Diese größkten.Auch Stalin war kein Anhänger der Moderne; seine Präferenzen в Kunst und Architektur lagen beim Sozialistischen Realismus und Klassizismus. ^[15]

Музыка [Bearbeiten | Quelltext Bearbeiten]

In der Musik lässt sich der zeitliche Beginn der Moderne auf das 20. Jahrhundert datieren. In diesem Zusammenhang spricht man zwar auch von Neuer Musik (Musica nova, Musica viva, zeitgenössische Musik, Avantgarde), aber da dieser Begriff schon für frühere Epochen verwendet wurde — Ars nova um 1320 (Музыкальный стиль), 1430 (Музыка) ), Musica nova um 1600 (Barockmusik), neue Musik um 1750 (Galante Musik, Vorklassik), neue Richtung um 1820 (Romantik) — scheint eine Abgrenzung davon sinnvoll zu sein.Kennzeichnend für den Begriff einer musikalischen Moderne wären demnach zwei wesentliche Merkmale: zum einen ein nie zuvor in der Musikhistorie so radikal formulierter Bruch mit der Geschichte (von der bis Aufgabe des Musikalischen der Geschichte) Cage) und zum anderen ein bis dahin ungekannter Stilpluralismus. Letzterer führte dann Allerdings auch dazu, dass der Bruch doch nicht so radikal ausfiel wie postuliert. Große Teile etwa der Opern- und Konzertpraxis blieben davon so gut wie unberührt.Als Gründe für den auch das 21. Jahrhundert kennzeichnenden Stilpluralismus werden «die reiche Präsenz der eigenen Vergangenheit, die erweiterte Kenntnis der Musik anderer Völker und die Verfügbarkeit und von Musplatlanteuf Schall. ^[16] Demnach ist die musikalische Moderne также gekennzeichnet durch ein Nebeneinander von Altbewährtem und Neu (tönend) em, durch eine (im Idealfall kreative) Koexistenz.

Soziologie [Bearbeiten | Quelltext Bearbeiten]

In der Soziologie hat Ferdinand Tönnies in seinem Werk Geist der Neuzeit 1935 die Moderne mit der Neuzeit gleichgesetzt und ihr Wesen damit erklärt, dass die Mentalität der «Gemeinschangtental« dass die Mentalität der «Gemeinschangtird„ därüll der «därück.auch Tönnies ’Hauptwerk Gemeinschaft und Gesellschaft. 1887). Die Wurzeln einer so verstandenen Moderne reichen bis ins Mittelalter. Nach Tönnies hat eingehend der Strukturfunktionalismus daran gearbeitet, die Moderne mit der sozialen Differenzierung in eins zu setzen. Der Soziologe Gerhard Schulze beschreibt in Die bestealler Welten das Steigerungsspiel als entscheidendes Merkmal der Moderne.

Als Vorteil dieser Ansätze wird gesehen, dass man dann auch analytisch über den «Beginn der Moderne» in z.B. Япония или Китай sprechen kann, ^[17] ohne dass dort damals von «Moderne» gesprochen worden wäre. Das war, wie oben erwähnt, auch in Europa bis etwa 1850 nicht der Fall.

Der Beginn der Moderne wird historyisch häufig auf die Französische Revolution gelegt. So sieht der US-amerikanische Soziologe Daniel Bell den Hereinbruch der Moderne mit dem Jahr 1789, andere den Anfang ihres allmählichen Entstehens in den folgenden Jahrzehnten.

Als wesentliche Elemente der Moderne werden angesehen:

• Die Säkularisierung
• Aufklärung
• die Industrialisierung, auch Industrielle Revolution genannt, insbesondere der Übergang von der manuellen, handwerklichen Fertigung zu Massenproduktion durch Maschinen, damit auch die Ablösung der absolutistischen und Staatsform (Ancien Régimeus) durch Kmopitalism.
• der Fortschrittsglaube, d. час die Vorstellung, dass die materiellen Errungenschaften des Menschen unbegrenzt wachsen (fortschreiten) könnten.
• die Rationalität, d. час der Glaube an die Vernunft und die Vorherrschaft rationaler Überlegungen.
• die Autonomie gesellschaftlicher Bereiche, wie Ethik, Politik, Recht und Wirtschaft, Kunst und Literatur (siehe Emanzipation) .
• die Individualisierung in Anbetracht einer Modernisierung in Richtung des westlichen Individualismus.Besonders geprägt ist dieser Individualismus durch Industrielle Revolution в Англии, den Wirtschaftsliberalismus, die Amerikanische Unabhängigkeitsbewegung und die Bürgerliche Revolution во Франкрейхе. Auf der anderen Seite geschieht mit dem Beispiel der Oktoberrevolution in Russland eine Modernisierung unter dem Prinzip des Kollektivismus.

Man muss sich zum Verständnis der Moderne deutlich machen, dass all diese Elemente, die vielen von uns heute als selbstverständlich erscheinen, keineswegs immer und überall vorherrschende Überzeugungen waren und sind.Epochen lassen sich am besten dadurch kennzeichnen, был die Menschen dieser Epoche ohne Nachfragen als selbstverständliche «Wahrheiten» und Grundüberzeugungen akzeptieren. Diese Selbstverständlichkeiten ändern sich im Laufe der Zeit. Zu den Änderungen von Selbstverständlichkeiten siehe z. B. die Paradigmen-Theorie von Thomas S. Kuhn.

Neben der zeitlichen Dimension sollte auch die räumliche Begrenzung der Moderne betrachtet werden. Auch wenn moderne Einflüsse heute in allen Kulturen festzustellen sind, so ist das beispielsweise в Asien vorherrschende zirkulare Denken dem aus der Bibel herkömmlichen linearen Denken des westlichen Fortschrittsglaubens deutlich entge.Ebenso haben verschiedene Aspekte der Moderne в unterschiedlichem Maße Einzug в anderen Kulturen / Ländern gehalten. Hier wird meist zwischen kultureller, technischer, geistiger (manchmal auch politischer und lebensweltlicher) Moderne unterschieden. Es herrscht kein Konsens darüber, ob bzw. inwieweit diese unterschiedlichen Aspekte langfristig getrennt voneinander existieren können. ^{[18] [19]}

Den kulturellen Höhepunkt erreicht die Moderne in Europa und Nordamerika in der Zeit vor und zwischen den beiden Weltkriegen.

Die Moderne hat einerseits universalistischen Anspruch, der insbesondere in der universellen Erklärung der Menschenrechte geäußert wird, andererseits ist sie in ihrer praktischen Umsetzbarkeit von nationalstaatlicen undgärenungung undhärenung. ^[20] Die verschiedenen nationalistischen Tendenzen des 19. und 20. Jahrhunderts werden vielfach als der Moderne entgegengesetzt betrachtet. Dies mag für die Moderne als Kunstbegriff zutreffen. Im epochengeschichtlichen Sinn jedoch ist der Nationalismus ein fester Bestandteil der Moderne, da erst in dieser Zeit auftritt.

• Zygmunt Bauman: Moderne und Ambivalenz. Das Ende der Eindeutigkeit. Hamburger Edition, Гамбург 2005, ISBN 3-936096-52-X.
• Христианское требование: Die Beschämung der Philister. Wie die Kunst sich der Kritik entledigte. zu Klampen, Hamburg 2007, ISBN 978-3-934920-32-3. (Erstauflage 2003)
• Christof Dipper: Max Weber, Ernst Troeltsch und die ‘Entdeckung der Moderne’. In: Dieter Schott u. а. (Hrsg.): Das Jahr 1913.Aufbrüche und Krisenwahrnehmungen am Vorabend des Ersten Weltkriegs . Transcript Verlag, Билефельд, 2014 г., ISBN 978-3-8376-2787-9.
• Вальтер Фендерс: Avantgarde und Moderne 1890–1933. Мецлер, Штутгарт / Веймар 1998, ISBN 3-476-01451-7.
• Питер Гей: Модернизм: соблазн ереси. WW Norton, New York 2007, ISBN 978-0-393-05205-3 (deutsche Ausgabe: Die Moderne. Eine Geschichte des Aufbruchs. S. Fischer, Франкфурт-на-Майне 2008, ISBN 978-3-10-025911- 0)
• Энтони Гидденс Konsequenzen der Moderne .Зуркамп, Франкфурт-на-Майне, 1995 г. (англ .: The Consequences of Modernity . Polity Press, Cambridge 1990.)
• Ганс Ульрих Гумбрехт: Art. «Modern», «Moderne», «Modernität». В: Отто Бруннер, Вернер Конзе, Рейнхарт Козеллек (Hrsg.): Geschichtliche Grundbegriffe. Historisches Lexikon zur politisch-sozialen Sprache in Deutschland. Band 4, Штутгарт 1978, S. 93–131.
• Юрген Хабермас: Философские дискуссии современности. Zwölf Vorlesungen. Suhrkamp, ​​Франкфурт-на-Майне 1989, ISBN 3-518-28349-9.
• Helmuth Kiesel: Geschichte der literarischen Moderne. Sprache, Ästhetik, Dichtung im zwanzigsten Jahrhundert. Beck, München 2004, ISBN 3-406-51145-7.
• Клаус Лихтблау: Transformationen der Moderne. Philo, Берлин 2002, ISBN 3-8257-0252-9.
• Никлас Луман: Beobachtungen der Moderne. Verlag der Sozialwissenschaft, Wiesbaden 2006, ISBN 3-531-32263-X.
• Армин Нассехи: Der soziologische Diskurs der Moderne. Suhrkamp, ​​Франкфурт-на-Майне 2006, ISBN 3-518-58452-9.
• Detlev Peukert: Max Webers Diagnose der Moderne. Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 1989, ISBN 3-525-33562-8.
• Андреас Реквиц: Die Gesellschaft der Singularitäten. Zum Strukturwandel der Moderne. Зуркамп, Берлин 2017, ISBN 978-3-518-58706-5
• Ferdinand Tönnies: Geist der Neuzeit. In: Lars Clausen (Hrsg.): Ferdinand Tönnies Gesamtausgabe. Band 22: 1932–1936: Geist der Neuzeit.Schriften. Rezensionen. Erstauflage 1935. Walter de Gruyter, Берлин, Нью-Йорк 1998.
• Jörg Traeger: Kopfüber. Kunst am Ende des 20. Jahrhunderts . Beck, München 2004, ISBN 3-406-51538-X.
• Питер Вагнер: Социология современности: свобода и дисциплина. Рутледж, Лондон 1993, ISBN 978-0-415-08186-3.
• Питер Вагнер: Теоретическое обоснование современности. Неизбежность и достижимость в социальной теории. SAGE, Лондон 2001. ISBN 978-0761951476.
• Питер Вагнер: Современность как опыт и интерпретация: новая социология современности. Polity Press, Лондон 2008, ISBN 978-0-7456-4218-5.
• Wolfgang Welsch: Unsere postmoderne Moderne. 7. Auflage. Akademie Verlag, Берлин 2002, ISBN 3-05-003727-X.

1. ↑ Андреас Тиль: Epistolae Romanorum Pontificum genuinae et quae ad eos scriptae sunt a S. Hilaro usque ad Pelagium II. E. Peter, Braunsberg 1868, S. 389: «Quis enim aut leges Principum aut patrum Regulas aut admonitiones modernas dicat debere contemni, nisi qui impunitum sibi tantum aestimet transire commissum?»
2. ↑ Anne-Marie Bonnet: Kunst der Moderne, Kunst der Gegenwart: Herausforderung und Chance. Deubner Verlag für Kunst, Theorie und Praxis, Köln 2004, S. 10, ISBN 978-3-937111-05-6.
3. ↑ Jürgen Osterhammel: Die Verwandlung der Welt. Eine Geschichte des 19. Jahrhunderts. München 2009, S. 1282.
4. ↑ siehe etwa Lothar Gall: Europa auf dem Weg in die Moderne 1850–1890. (= Oldenbourg Grundriss der Geschichte. Band 14). Oldenbourg, München 1989, ISBN 3-486-49772-3.
5. ↑ Иоганн Вольфганг фон Гете: Poetische Werke. Band 10: Phaidon. Essen 1999, ISBN 3-89350-448-6, S. 153–275.
6. ↑ Theodor W. Adorno: Ästhetische Theorie. Hrsg. фон Гретель Адорно и Рольф Тидеманн, 13. Auflage. Франкфурт-на-Майне 1970, 1995.
7. ↑ Альфред Вебер 1979/1910: Der Beamte. In: Alfred Weber: Haben wir Deutschen nach 1945 versagt?
8. ↑ Норберт Больц: Theorie der Müdigkeit — Theoriemüdigkeit. 9. июня 1997 г., abgerufen am 10. Mai 2019.
9. ↑ Ульрих Бек: Was ist Globalisierung .Издание Zweite Moderne, Suhrkamp, ​​Франкфурт-на-Майне 1997.
10. ↑ Андреас Хойер: Карл Шмитт. Die Dialektik der Moderne. Von der europäischen zur Welt-Moderne. Берлин: 2010, С. 91.
11. ↑ Charles Taylor: Multikulturalismus und die Politik der Anerkennung. Франкфурт-на-Майне 2009, С. 49.
12. ↑ Андреас Реквиц: Die Gesellschaft der Singularitäten. Zum Strukturwandel der Moderne . Зуркамп, Берлин 2017, ISBN 978-3-518-58706-5, S.17.
13. ↑ Клаус Пиас: Die Kunst des Verschwindens . В: Frankfurter Allgemeine Zeitung . 19. Juni 1999, S. 28–31 (онлайн).
14. ↑ Бриджит Педде: Вилли Баумейстер 1889–1955. Schöpfer aus dem Unbekannten . epubli, Berlin 2013, ISBN 978-3-8442-6815-7 (Volltext (Memento vom 17. августа 2016 г., , Интернет-архив ) [PDF; 11,9 МБ; abgerufen am 10. Mai 2019]).
15. ↑ Сандро Бокола: Die Kunst der Moderne. Zur Struktur und Dynamik ihrer Entwicklung.Фон Гойя бис Бойс. Prestel, München / New York 1994, ISBN 3-7913-1889-6. (Neuauflage: Psychosozial-Verlag, Gießen / Lahn 2013, ISBN 978-3-8379-2215-8.)
16. ↑ dtv-Atlas zur Musik. Band 2, Мюнхен 1985.
17. ↑ Хо-фунг Хунг: Ранняя современность и спорная политика в Среднем Цинском Китае, ок. 1740–1839 . В: Международная социология . Группа 19, № 4, 2004 г., S. 478–503, DOI: 10.1177 / 02685807368.
18. ↑ Бернхард Дж. Траутнер: Der interkulturelle Dialog unter dem Druck des Fundamentalismus-Paradigmas. В: Ориент. Ausgabe 36 (1995) 2, S. 228–241. Онлайн. В: Ориент. Archiviert vom Оригинал утра 14 ноября 2012 г .; abgerufen am 10. августа 2012 г.
19. ↑ Friedrich-Ebert-Stiftung: Progressive Thinking in Contemporary Islam. 2006, с. 13 Воллверсия. (PDF; 688 kB) Abgerufen am 10. августа 2012 г.
20. ↑ Peter Wagner: Soziologie der Moderne. Freiheit und Disziplin. Campus, 1995. Zitiert nach Irene Dölling: Geschlechtervertrag und Geschlechterarrangements in den neuen Bundesländern. В: Культура. Интернет-журнал Für Kultur, Wissenschaft und Politik. Абгеруфен, 28 ноября 2009 г. (№ 13, 2/2009, Jahrgang 32, ISSN 1610-8329).

,

Postmoderne — Википедия

Die Postmoderne (von lateinisch post ‚hinter‘, ‚nach‘) ist im allgemeinen Sinn der Zustand der abendländischen Gesellschaft, „Kultur nörn de Kunst. Im besonderen Sinn ist sie eine politisch-wissenschaftlich-künstlerische Richtung, die sich gegen bestimmte Institutionen, Methoden, Begriffe und Grundannahmen der Moderne wendet und diese aufzulösen und zu überwinden versucht. Die Vertreter der Postmoderne kritisieren das Innovationsstreben der Moderne als lediglich Habituell und Automatisiert.Sie bescheinigen der Moderne ein незаконный Vorherrschen eines totalitären Prinzips, das auf gesellschaftlicher Ebene Züge von Despotismus in sich trage und das bekämpft werden müsse. Maßgebende Ansätze der Moderne seien eindimensional und gescheitert. Dem wird die Möglichkeit einer Vielfalt gleichberechtigt nebeneinander bestehender Perspektiven gegenübergestellt (Relativismus). Mit der Forderung nach einer prinzipiellen Offenheit von Kunst wird auch kritisch auf die Ästhetik der Moderne Bezug genommen.

Die Diskussion über die zeitliche und inhaltliche Bestimmung dessen, был genau postmodern sei, wird etwa seit Anfang der 1980er Jahre geführt. Postmodernes Denken будет nicht als bloße Zeitdiagnose verstanden werden, sondern als kritische Denkbewegung, die sich gegen Grundannahmen der Moderne wendet und Alternativen aufzeigt. ^[1]

Prägend für den Begriff war Jean-François Lyotards Bericht Das postmoderne Wissen , in welchem ​​er diephilphischen Systeme der Moderne für gescheitert erklärt.Bekannt wurde seine Rede vom Ende der großen Erzählungen , ^[2] worin sich auch die Kernthese seiner Диагностика ausdrückt: Lyotard spricht nicht vonphilphischen Systemen, sondern von «Erzählungen». Die einzelnen modernen «Erzählungen» legten, so Lyotard, der Welterklärung jeweils ein zentrales Prinzip zugrunde (z. B. Gott oder das Subjekt), um auf dieser Grundlage zu allgemeinen Aussagen zu kommen. Damit scheiden sie jedoch das Heterogen aus oder zwingen das Einzelne unter eine allgemeine Betrachtungsweise, welche gewaltsam dessen Besonderheiten einebnet.Lyotard setzt an die Stelle eines allgemeingültigen und absoluten Erklärungsprinzips (Gott, Subjekt, Vernunft, Systemtheorie, marxistische Gesellschaftstheorie и т. Д.) Eine Vielzahl von Sprachspielen, а также «Erkäbellengiedenengten», «Welche Verschängiedenengenzips». Lyotard wendet sich также nicht gegen Rationalität im Allgemeinen, sondern gegen eine bestimmte Historische Form der Rationalität, die auf der Ausgrenzung des Heterogenen basiert.

Dies hat gesellschaftliche Konsequenzen: Dienten in der Moderne die Metaerzählungen noch dazu, gesellschaftliche Institutionen, politische Praktiken, Ethik und Denkweisen zu legalimieren, so gehtloin der der Postmoderne v. und Gerechtigkeitsbegriffen.Zugleich nimmt eine толерантность Sensibilität für Unterschiede, Heterogenität und Pluralität zu und damit die Fähigkeit, die Unvereinbarkeit der Sprachspiele zu ertragen.

Die im Anschluss an Lyotard geführte Diskussion um die Epochendiagnose der Postmoderne, die in den 1980er Jahren sehr inspiv und mit großer Aufmerksamkeit in der intellektuellen Öffentlichkeit geführt wurde, is a den Streitis 1989 Эти vom Ende der Geschichte. ^[3] Der Begriff beginnt außerdem den festen Charakter einer Epochenbezeichnung zu verlieren, было u. а. daran liegt, dass einige seiner Vertreter auch Verbindungen zur Moderne pflegen. Von anderen, wie beispielsweise Umberto Eco, wurde dagegen versucht, den Begriff von jeglicher Beziehung zur Moderne zu befreien und ihn als allgemeines künstlerisches Streben zuprogieren, welches in jeder Historischen Könen auftreten. ^[4]

Ursprünge [Bearbeiten | Quelltext Bearbeiten]

Mit dem Begriff Postmoderne , um 1870 erstmals verwendet, wurde von verschiedenen Autoren versucht, sehr heterogen gesellschaftliche und kulturelle Entwicklungen zu fassen und teilweise auch zu bewerten. ^[5] Um 1870 schlug der englische Salonmaler John Watkins Chapman vor, einen postmodernen Malstil ( постмодернистский стиль живописи ) zu entwickeln, der moderner sein sollte als jener der französischen Impressionisten. ^[6]

Im Jahre 1917 gebraucht Rudolf Pannwitz den Begriff bereits als philippisch geprägten «Kulturbegriff». ^[7]

Wenige Jahre später, im Jahre 1926, beschreibt der amerikanische Theologe Бернар Иддингс Белл eine neue Religiöse Spiritualität, die sich im Rahmen des christlichen Bekenntnisses neuen Forschungserkennt „moteussen öffnisses“ sol. ^[8]

Ausschließlich literarisch nutzt дер Literaturwissenschaftler Федерико де Онис ден Begriff им Jahre 1934. Er bezeichnet ALS «Postmodernismo» Zwischenperiode дер сделайте hispanisch-amerikanischen DICHTUNG в ден Jahren фон 1905 бис 1914, умирают geprägt SEI фон Einer kurzzeitigen, rückwärtsgewandten Abwendung фон дер Moderne ALS Zwischenphase vor einer erneuten, gesteigerten Hinwendung zur Moderne. ^[9]

1947 beschreibt Arnold J. Toynbee eine Phase der Kultur als «post-modern», deren Beginn er 1875 ansetzt: die Postmoderne in diesem Sinne ist durch eine frühe Politik des Denkens in globalen Zusammenhängen gekennischernzeichtünchen Überwindung der nur nationalen Perspektive.Nach Toynbee wird mit der Postmoderne die Spätphase der abendländischen Kultur eingeleitet. ^[10]

Im nordamerikanischen Literaturdiskurs des Jahres 1959 bezeichnet Irving Howe die Gegenwartsliteratur der Postmoderne als Verfallsphänomen einer Moderne, die durch mangelnden Neuerungswillen geprägt sei. Howe verwendet den Begriff «Postmoderne» hier erstmals im heutigen Sinne. ^[11] Die Umwertung erfolgte besonders in den 1960er Jahren durch Irving Howe selbst sowie durch Harry Levin, vor all aber auch durch Susan Sontag und Leslie Fiedler. ^[12]

Auf die Architektur übertragen wurde der Begriff 1977 durch den amerikanisch-britischen Architekten und Architekturtheoretiker Charles Jencks. ^[13]

Allen diesen Ansätzen в Kunst, Kulturgeschichte, Philosophie, Theologie und Literatur war gemeinsam, dass sie ein jeweils spezifisches Unbehagen an der Moderne und ihren Entwicklungen formulierten und daraus Konsequenzen entwickelten. Ihren Abschluss fand diese erste Formationsphase mit Howe, dessen Konzeption als grundlegend für die weiteren Entwicklungen gesehen werden kann.

Für die Theoriebildung und Methodenfindung späterer Vertreter der Postmoderne sind Autoren, wichtig wie Michel Foucault, Jacques Derrida und Roland Barthes, die mit Dekonstruktivismus, Poststrukturalismus und Diskursanalyse au bewaratischedenischelische die feministische Theoriebildung vorantrieb. Viele dieser Theoretiker stehen jedoch dem Begriff Postmoderne kritisch gegenüber (→ Kritik).

Begriffsbildung [Bearbeiten | Quelltext Bearbeiten]

Von «der Postmoderne» als einer unter diesem Begriff fassbaren geistig-kulturellen Bewegung zu sprechen wird trotz der benannten Vorläufer erst durch Jean-François Lyotard mit seiner Schrift Das Postmoderne Wissen pop Das pop. Das Werk wird 1979 erstmals veröffentlicht. Es war ursprünglich als Studie über die Rolle des Wissens in postindustriellen Gesellschaften für die kanadische Regierung geschrieben worden.Hier bereitet Lyotard mit seiner Эти des Endes der großen Erzählungen die Basis für viele Entwicklungen in Philosophie, Kunst, Kultur, sowie den Gesellschaftswissenschaften: «In äußerster keandean Postmanfachen» mehr schenkt. “ ^[14]

Nach Lyotard gibt es drei große Meta-Erzählungen:

Diese bilden in der Postmoderne keine vereinheitlichende Legitimation und Zielorientierung mehr.Die Emanzipation des Individualuums, das Selbstbewusstsein des Geistes, das im Sinne Hegels в eine Ganzheitsideologie mündet, und die Idee eines sinnhaften Fortschritts der Geschichte hin zu einer Utopie sind die großen kendenmehen. Folglich kann es auch kein Projekt der Moderne mehr geben, keine große Idee von Freiheit und Sozialismus, der allgemeine Geltung zu verschaffen ist und der sich alles gesellschaftliche Handeln unterzuordnen hat.

Es gibt keine übergeordnete Sprache, keine allgemeinverbindliche Wahrheit, die widerspruchsfrei das Ganze eines formalen Systems законный.Wissenschaftliche Rationalität, sittliches Handeln und politische Gerechtigkeitsvorstellungen spielen je ihr eigenes Spiel und können nicht zur Deckung gebracht werden.

In systematischer Hinsicht stellt Lyotard heraus, dass Theoretische und praktische Vollzugsformen von «Vernunft» unvermittelbar seien. В seinem systematischen Hauptwerk, «Der Widerstreit», bezieht Lyotard dies besonders auf die Funktionsweisen sprachlicher Verknüpfungsoperationen. Weder Theoretische noch praktische Vernunft könnten für eine Brückenbildung aufkommen, allenfalls ein kunstvolles Interchangieren sei möglich und müsse sich einer «ästhetischen» Urteilskraft bedienuf, für die wesent Regeneration, für die wesent, sei möglich und müsse sich einer «ästhetischen»Bekannt unter anderem dafür wurde das Bild der Kreuzfahrt в einem zerklüfteten Archipel.

Лиотар Selbst унд Auch Andere meinen, Hier А.Н. IDEEN Витгенштейны bezüglich spezifischer Verfahrensweisen в spezifischen «Sprachspielen» anknüpfen цу können, Welche, jedenfalls Dieser Akzentuierung zufolge, Kommunikation über Дэжэнь Sprachspielgrenzen Hinaus prinzipiell ausschlössen (Дасс Dieser Etwas assoziative аншлюс мит Витгенштейны Texten verträglich wäre , wird jedoch von vielen Experten bezweifelt). ^[15] In ähnlichem Sinne wird, teils im Anschluss an Thomas S. Kuhn (der sich jedoch auf die Dynamik wissenschaftlicher Theorien bezogen hatte), auch für unterschiedliche Sprachspiele, Kulturen und kleinteillenigere «Diskurse» eines gemeinsamen Maßes, gesprochen.

In der Diagnose der Zerklüftetheit «der» Vernunft jedenfalls spitzt Lyotard Brüche und Antinomien weiter zu, die er selbst beispielsweise in der der Konfiguration des kantischen Denkens ausmacht, welchem ​​er teilstecht detaill.Denn schon Kant sah eine Vermittlung zwischen den Reichen der Notwendigkeit (in der Theoretisch erfassten Natur) und der (praktischen) Freiheit allenfalls über die (ästhetische) Urteilskraft, hatte aber beispielsprektischedeemechöße. Dieses Versprechen wird für Lyotard Allerdings durch die im «Erhabenen» erscheinende Kluft unterminiert. Lyotards diesbezügliche Interpretationen von Kants Kritik der Urteilskraft und ihre Anwendung etwa auf die Werke Barnett Newmans erzielten zeitweise hohe Aufmerksamkeit.

In der Postmoderne steht nicht die Innovation im Mittelpunkt des (künstlerischen) Interesses, sondern eine Rekombination oder neue Anwendung vorhandener Ideen. Die Welt wird nicht auf ein Fortschrittsziel hin betrachtet, sondern vielmehr als pluralistisch, zufällig, chaotisch und in ihren hinfälligen Momenten angesehen. Ebenso gilt die menschliche Identität als instabil und durch viele, teils disparate, kulturelle Faktoren geprägt. Massenmedien und Technik spielen eine wichtige Rolle als Träger wie Vermittler von Kultur (siehe auch Medientheorie).

Die postmoderne Kunst zeichnet sich unter anderem aus durch den erweiterten Kunstbegriff und zitathafte Verweise auf vergangene Stile, die teils ironisch в Szene gesetzt werden. Wo die Ironie misslingt oder nicht vorliegt, lässt sich die ganze Richtung mit dem Eklektizismus vergleichen. ^[16]

Elemente postmodernen Denkens und Urteilens sind:

• Absage an den seit der Aufklärung betonten Primat der Vernunft (, соотношение ) und an die Zweckrationalität (die bereits in der Moderne erschüttert wurden)
• Verlust des autonomen Subjekts alsrational agierende Einheit
• Neue Hinwendung zu Aspekten der menschlichen Affektivität und Emotionalität
• Ablehnung oder kritische Betrachtung eines universalalen Wahrheitsanspruchs im Bereichphilusphischer und Religiöser Auffassungen und Systeme (sog.Metaerzählungen oder Mythen wie Moral, Geschichte, Gott, Ideologie, Utopie oder Religion, aber auch, insofern sie einen Wahrheits- oder Universalitätsanspruch trägt, Wissenschaft)
• Verlust Traditionaleller Bindungen, von Solidarität und eines allgemeinen Gemeinschaftsgefühls
• Sektoralisierung des gesellschaftlichen Lebens in eine Vielzahl von Gruppen und Individualuen mit einander widersprechenden Denk- und Verhaltensweisen
• Toleranz, Freiheit und radikale Pluralität in Gesellschaft, Kunst und Kultur
• Деконструкция, отбор проб, смешивание кодов als (neue) Kulturtechniken
• Zunehmende Zeichenhaftigkeit der Welt (siehe auch Semiotisches Dreieck und Baudrillard)
• Versuche der Abkehr von ethno- und androzentrischen Konzepten

In der postmodernen Kultur- und Geisteswissenschaft sind die vorherrschenden Methoden die Diskursanalyse und der Dekonstruktivismus.

Музыка [Bearbeiten | Quelltext Bearbeiten]

Der Musikwissenschaftler Jörg Mischke versteht unter Postmoderne eine deutlich gewachsene Pluralität gewachsener Denk- und Handlungsmöglichkeiten in der Musik, die mit der Pluralisierung von Lebenssintilen. ^[17] Техник с коллажем, кроссовером, монтажом и стилизацией в музыкальных произведениях постмодерна. ^[18] Zur musikalischen Postmoderne zählt auch der Bruch mit kompositorischen Traditionen wie Atonalität, Serialismus, Zwölftontechnik oder auch die Übernahme postmoderner Diskurse in die Musik, z.B. bei postfeministischen Riot-Grrrl-Bands.

Nach Jonathan Kramer gibt es 16 Verschiedene Charakteristiken postmoderner Musik, beispielsweise: Traditionsbruch, Ironisierung, Grenzüberschreitung, Verachtung für musikalische Dogmen, Fragmentarisieruslemusikzitégée, Музыкальный музыкальный инструмент ^[19] Die Verwendung des Begriffes Postmoderne zur Beschreibung musikalischer Stilistiken und Erscheinungsformen ist umstritten.

Als typische Vertreter einer musikalischen Postmoderne werden mit sehr unterschiedlichen Ausdrucksformen unter anderen Laurie Anderson, ^[20] Luciano Berio, John Cage ^[21] , Steve Reich, Philip Gorda, John Adams, Steve Reich, Philip Gorda, John Adams Ives, ^[22] Gija Kantscheli, Krzysztof Penderecki, Olga Neuwirth, ^[23] Arvo Pärt, Alfred Schnittke, Jóhann Jóhannsson, King Crimson, The Cinematic Orchestra, Bugge Wesseltoft, ilsla Neuwirth, Нильсла Нильсла Берч, Макс Рихтер, Ханс Флориан Циммер, Амон Тобин, Франк Заппа ^[24] , Джон Зорн и Валентин Сильвестров, род.Постмодернистская музыка в различных жанрах, включая музыку с оркестром, музыку с оркестром, музыку импровизаций, джаз, рок, поп, музыку для кино и электронную музыку. Bisweilen gehören ganze Жанры dazu, wie Post-Rock, Minimal Music, Nu: Jazz или EDM.

Спорт [Bearbeiten | Quelltext Bearbeiten]

Mit der Zulassung von Berufssportlern zu den Olympischen Spielen ist seit 1981 die lange vorherrschende Ideologie des Amateurs wasdet worden, wodurch sich eine der Traditional Definitionen von Sport auflöste; mit der Selbstauflösung des Ostblocks entfiel eine der wesentlichen Begründungen der staatlichen Finanzierung des Spitzensport in den westlichen Ländern.Dieser Wegfall der meta-narrativen Strukturen wurden in Sport und Sportwissenschaft mit der Postmoderne identifiziert. ^[25] Auch das Doping-Dilemma, bei dem die Entscheidung für Fair Play den Abbau der Chancengleichheit bedeuten kann und Berufssportler bestimmte Medikamente nicht nehmen dürfen, die im Ballett selbstvermondlendlichs. ^[26] Auch die Olympischen Spiele 1936 sind mit der Postmoderne in Zusammenhang gebracht worden, da sie einerseits in jedem Land anders wahrgenommen wurden ^[27] und andererseits Pierre de Coubertin in einem do Spielenbar In einem do Spielenbar egal, ob man Propaganda für ein politisches System (1936) oder für schönes Wetter (Südkalifornien, 1932) маш.Entscheidend sei, dass die Spiele großartig gefeiert würden. Ein solches Ablehnen von meta-narrativen Erklärungsversuchen ist schemeatisch für die Postmoderne. ^[28] Phillips geht noch einen Schritt weiter, indem er dem gesamten positivistischen Ansatz der Sportgeschichtsschreibung den Dekonstruktivismus der Postmoderne entgegenhält. ^[29]

Kunst [Bearbeiten | Quelltext Bearbeiten]

Siehe

Architektur [Bearbeiten | Quelltext Bearbeiten]

Literatur [Bearbeiten | Quelltext Bearbeiten]

In der Politikwissenschaft und hier vor allem in den Internationalen Beziehungen sind postmoderne Ansätze, etwa im Vergleich mit realistischen oder liberalen, eine sehr junge Form der Theoriebildung.Postmoderne Ansätze haben zwei zentrale Charakteristika: ^[30]

1. den Fokus auf die Analyze von Texten und anderen Veröffentlichungen, wie Bildern und Symbolen, anstatt auf die Geschehnisse selbst. ^[31]
2. die Skepsis gegenüber «objektiven» Wahrheiten oder Kategorisierungen.

«Denn wenn das, was wir von Ereignissen wissen, diskursiv vermittelt ist, dann gibt es immer mehr als eine Version dieser Ereignisse.» ^[32]

Welche Form des Diskurses die Überlegene ist, ist auf der einen Seite eine Frage von Macht. ^[33] In anderen Theoretischen Ansätzen, etwa beim Realismus, ist diese Macht den Staaten vorbehalten. Wer auf dem internationalen Parkett besser positioniert ist (etwa durch Ressourcen), Dominiert. Postmoderne Ansätze gehen dagegen nicht nur davon aus, dass diskursive Repräsentationen Ausdruck von Macht sind, sondern selbst der Diskurs an sich. Macht ist также nicht allein an einen Teilnehmer des Diskurses gebunden, sondern erstreckt sich über den gesamten Kontext der Handlung. ^[34]

Die Postmoderne wendet sich gegen Festschreibungen insbesondere ideologischer, aber auch kultureller Art.Postmoderne Philosophen sahen sich nicht zuletzt gerade deswegen heftigen Angriffen ausgesetzt.

Kritik seitens Vertretern des wissenschaftlichen Realismus [Bearbeiten | Quelltext Bearbeiten]

Der wissenschaftliche Realismus wirft Vertretern der Postmoderne vor, die Institutionen der Wissenschaft zur Verbreitung politischer Ansichten zu missbrauchen. Inhaltlich wurde an Positionen der Postmoderne ein Hang zum Irrationalismus kritisiert, sowie eine Leugnung der Tatsache, dass naturwissenschaftliche Theorien durch Beobachtungen wohlbegründet seien und daher beanspruchen könnitre obs, die Real beanspruchen könntench obs, die Real beanspruchen könntench obs. ^[35]

Kritik an der Methodik [Bearbeiten | Quelltext Bearbeiten]

Berühmt ist die so genannte Sokal-Affäre, in der Social Text , eine postmoderne Zeitschrift ohne Peer-Review, einen Artikel zur Veröffentlichung akzeptierte, der absichtlich nur aus unsinnigen Aussagen bestand. In dem Artikel gehe es — so die Aussage des Autors Alan Sokal in der Inhaltsangabe — um die Weiterentwicklung postmoderner Konzepte unter Berücksichtigung neuer Entwicklungen der Quantengravitation.Er lehnte sich sprachlich an die Arbeiten Baudrillards an und kam als postmoderne Kritik am wissenschaftlichen Realismus daher, um auf das postmoderne Publikum sympathisch zu wirken. ^[36] Laut Sokal zeige das Gelingen dieses Versuchs mangelhafte intellektuelle Standards und Missbrauch Mathematisch-naturwissenschaftlicher Metaphern in der postmodernen geistes- und sozialwissenschaftlichen Szene. ^[37]

Политическая критика [Bearbeiten | Quelltext Bearbeiten]

Klassische politische Ideologien wie Konservatismus und Liberalismus und Teile der politischen Linken lasten dem postmodernen Denken als Defizit eine Beliebigkeit zu wichtigen Fragen in Kultur und Gesellschaft an. ^[38] Seyla Benhabib kritisiert beispielsweise, dass „postmoderne Positionen nicht nur das Spezifische der feministischen Theorie auslöschen, sondern sogar das Emanzipationsideal der Frauenbewegung schlechtellenin“ в Fragenntentenin «. ^[39]

Auch von Seiten der Kritischen Theorie wurden ähnliche Einwände vorgetragen. ^[40] Роберт Курц приветствует Kulturalisierung und Ästhetisierung kapitalismusimmanenter Widersprüche durch den Postmodernismus an. ^[41] Стефан Зенклюзен лучший в субъектном и философском, психологическом и политологическом Hinsicht die Gültigkeit der Grundannahme der «unduziblen Pluralität». ^[42] Лаут Самуэль Зальцборн, желающий постмодернизма, «Основополагающий идеал Ungleichheit, wie sie in kulturalistischen Ansätzen generell verfochten werden, eine zunehmende Repräsentanz zu verschaffen». Durch die Schaffung „gegenaufklärerischer Konzepte“ sei der emanzipatorische Anspruch der Begründer postmoderner Modernekritik in sein Gegenteil umgeschlagen. ^[43]

Dagegen werden gerade von Teilen der Neuen Linken und in anderen feministischen Debatten ^[44] postmoderne Ideen als produktiv für das Verständnis aktueller gesellschaftlicher Entwicklungen beginriffen.

Kritik durch Foucault [Bearbeiten | Quelltext Bearbeiten]

Auch viele spätmoderne Philosophen, die hin und wieder der Strömung der «Postmoderne» zugerechnet werden, haben sich hierzu kritisch geäußert. So hebt beispielsweise Michel Foucault eine «zu bekämpfende Tendenz» hervor, «das gerade Geschehene zum Hauptfeind zu erklären, als ginge es immer nur darum, sich von der Hauptform der Unterdrückung».Gegen Lyotard erklärt Foucault sich „vollkommen einverstanden“ mit dem „von Habermas aufgeworfene (n) Задача: Wenn wir zum Beispiel das Werk von Kant oder Weber aufgeben, laufen wir Gefahr, der Verrationalitallenät“. Stattdessen fordert Foucault, «möglichst nahe an» der Frage nach der Beschaffenheit und Genese der Vernunft zu bleiben, «die wir benutzen». Weit entfernt davon zu meinen, «die Vernunft sei der Feind, den wir beseitigen müssten», geht es Foucault um die Akzeptanz einer «Drehtür der Rationalität», inofern selbst instanceische Formen der jitätät der jitätät der der jitätés darstellten, in diesem Fall jener des Sozialdarwinismus. ^[45]

Bedeutende Werke bekannter Vertreter

• Ги Дебор: Die Gesellschaft des Spektakels. Edition Tiamat, Берлин 1996
• Жиль Делёз: Die Falte. Leibniz und der Barock. Suhrkamp, ​​Франкфурт-на-Майне 1995
• Жиль Делёз, Феликс Гваттари: Милль Плато. Париж 1980
  • deutsch: Kapitalismus und Schizophrenie 2 — Tausend Plateaus. Мерве, Берлин 1992.
• Жак Деррида: Grammatologie. Франкфурт-на-Майне 1974
• Jacques Derrida: Die Stimme und das Phänomen. Франкфурт-на-Майне 2003.
• Jacques Derrida: Randgänge der Philosophie. Wien 1988.
• Жак Деррида: Die différance. Ausgewählte Texte. Штутгарт 2004.
• Чарльз Дженкс: Язык постмодернистской архитектуры. Лондон 1977
  • deutsch: Die Sprache der postmodernen Architektur.Die Entstehung einer Alternativen Tradition. Штутгарт 1978 г.
• Жан-Франсуа Лиотар: Das postmoderne Wissen. Passagen-Verlag, Wien 2009, ISBN 978-3-85165-902-3 (Оригинальное название: La condition postmoderne, éditions Minuit, Paris 1979)
• Жан-Франсуа Лиотар: Der Widerstreit. Fink, München 1987.
• Жан-Франсуа Лиотар: Бесчеловечный. Stanford University Press, Stanford 1991.

Über Postmoderne und Postmodernismus

• Зигмунт Бауман: Намеки постмодерна. Рутледж, Лондон 1992
• Roger Behrens: Postmoderne. EVA Wissen 3000, Гамбург 2004, ISBN 3-434-46237-6.
• Кристофер Батлер: Постмодернизм. Очень короткое введение. Oxford University Press, Нью-Йорк 2002, ISBN 0-19-280239-9.
• Алекс Каллиникос: Против постмодернизма. Марксистская критика. Polity Press, Кембридж 1989
• Терри Иглтон: Иллюзии постмодернизма. Блэквелл, Оксфорд 1996
• Майк Фезерстоун: Undoing Culture.Глобализация, постмодернизм и идентичность. Sage Publications, Лондон, 1995.
• Бернд Гебель / Фернандо Суарес Мюллер: Kritik der postmodernen Vernunft. Über Derrida, Foucault und andere zeitgenössische Denker. Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Дармштадт 2007, ISBN 978-3-534-20486-1.
• Юрген Хабермас: Философские дискуссии современности. Suhrkamp, ​​Франкфурт-на-Майне 1988
• Дэвид Харви: Состояние постмодерна. Blackwell Publishers, Кембридж, 1995 г.
• Питер Кемпер (Hrsg.): ‚Postmoderne‘ oder Der Kampf um die Zukunft. Die Kontroverse in Wissenschaft, Kunst und Gesellschaft. Fischer, Франкфурт-на-Майне 1988.
• Йенс Кастнер: Politik und Postmoderne. Libertäre Aspekte in der Soziologie Zygmunt Baumans. Unrast, Münster 2000.
• Скотт Лэш: Социология постмодернизма. Рутледж, Лондон 1990
• Wolfgang Welsch: Unsere postmoderne Moderne. 6. Auflage. Академия, Берлин, 2002, ISBN 3-05-003727-X.
• Петр В. Зима: Moderne — Postmoderne. Gesellschaft, Philosophie, Literatur. 2. Auflage. Francke, Tübingen u. а. 2001, ISBN 3-8252-1967-4.
• Alfrun Kliems (Hrsg.): Lyrik des 20. Jahrhunderts в Ост-Миттель-Европа . Группа 1: Spätmoderne (= Literaturwissenschaft , Bd.2). Франк и Тимм, Берлин 2006 г., ISBN 978-3-86596-020-7.
• Кристоф Ридвег (Hrsg.): «Nach der Postmoderne. Aktuelle Debatten zu Kunst, Philosophie und Gesellschaft “(= Schwabe reflexe 34), Schwabe, Basel 2014, ISBN 978-3-7965-3250-4.

Textsammlungen

• Петер Энгельманн: Postmoderne und Dekonstruktion. Texte französischer Philosophen der Gegenwart. (= 8668 руб.). Reclam, Штутгарт 2004, ISBN 3-15-008668-X.
• Wolfgang Welsch: Wege aus der Moderne. Schlüsseltexte der Postmoderne-Diskussion. Akademie Verlag, Берлин 1994
• Томас Дочерти (Hrsg.): Постмодернизм. Читатель. Harvester Wheatsheaf, Нью-Йорк u. а. 1993.

Hilfsmittel

• Стюарт Сим: Спутник Рутледж постмодернизма. 2. Auflage. Routeledge, Лондон u. а. 2006, ISBN 0-415-33359-8, ISBN 0-415-33358-X.
• Виктор Э. Тейлор, Чарльз Э. Винквист (Hrsg.): Энциклопедия постмодернизма. Reprint, Routledge, London u. а. 2005, ISBN 0-415-15294-1, ISBN 0-415-30886-0.
• Патрик Баум, Стефан Хёльтген (Hrsg.): Lexikon der Postmoderne — Von Abjekt bis Zizek. Begriffe und Personen . Projektverlag, Бохум / Фрайбург 2010, ISBN 978-3-89733-209-6.

1. ↑ А.Преда: Постмодернизм в социологии. В: Нил Смелзер, Пол Б. Балтес (Hrsg.): Международная энциклопедия социальных и поведенческих наук. Elservier Science, Амстердам u. а. 2002, С. 11865–11868.
2. ↑ Lyotard: Das postmoderne Wissen. Passagen, Wien 1999. (ориг .: La Condition postmoderne: Rapport sur le savoir. Paris 1979)
3. ↑ Fukuyama: Das Ende der Geschichte. München 1992.
4. ↑ Умберто Эко: Nachschrift zum Namen der Rose. 1984, с. 77.
5. ↑ Zur grifflichen Entwicklung vgl. Welsch: Unsere postmoderne Moderne. Weinheim 1987, S 12ff .; VgL. auch Hassan: Постмодернистский поворот, Очерки постмодернистской теории и культуры. Издательство Университета Огайо, 1987.
6. ↑ Хиггинс: Диалектика веков. Заметки к теории новых искусств. Нью-Йорк 1978.
7. ↑ Рудольф Паннвиц: Die Krisis der europäischen Kultur. Нюрнберг 1917, с. 64.
8. ↑ Б.И. Белл: Постмодернизм и другие эссе. Milwaukee 1926; VgL. auch die Besprechung в: Журнал религии. Т. 6, No. 6 (ноябрь 1926 г.), S. 629f.
9. ↑ de Oniz: Antologia de la poesia española e hispoamericana. Мадрид 1934 г.
10. ↑ Арнольд Дж. Тойнби: Исследование истории. 1947, с. 39.
11. ↑ Howe: Mass Society and Postmodern Fiction. Партизанское обозрение, 1959, с. 420–436.
12. ↑ Лесли Фидлер: Пересечь границу — закрыть брешь. 1969.
13. ↑ Чарльз Дженкс: Язык постмодернистской архитектуры. Риццоли: Нью-Йорк 1977.
14. ↑ Lyotard: Das Postmoderne Wissen. 1986, 14.07.
15. ↑ Соэтва фон Хилари Патнэм в Renewing Philosophy
16. ↑ Чарльз Дженкс: Was ist Postmoderne? Zürich / München 1990, S. 7: Vorwort.
17. ↑ hu-berlin.de (Memento vom 11. августа 2007, интернет-архив , )
18. ↑ Джозеф Штайн: Постмодернизм. (PDF), С. 6.
19. ↑ Джонатан Крамер: Природа и происхождение музыкального постмодернизма. В: Постмодернистская музыка / Постмодернистская мысль. Routledge, New York 2002, ISBN 0-8153-3820-1, S. 16-17.
20. ↑ wsu.edu (Memento vom 11. августа 2007, архив Интернета , )
21. ↑ epos.uni-osnabrueck.de
22. ↑ Герман Данузер: О постмодернизме в музыке. В: Международный постмодернизм: теория и литературная практика. Benjamins Publishing, 1997, ISBN 90-272-3445-0, S. 160 и далее.
23. ↑ web.utanet.at
24. ↑ Музыка Фрэнка Заппы — Предпосылки и концепции (Слайд-шоу 6,5 МБ)
25. ↑ Арнд Крюгер: Hundert Jahre und kein Ende? Postmoderne Anmerkungen zu den Olympischen Spielen. In: I. Diekmann, J. H. Teichler (Hrsg.): Körper, Kultur und Ideologie. Sport und Zeitgeist im 19. und 20. Jahrhundert. (= Studien zur Geistesgeschichte. Band 19). Филон, Боденхайм 1997, С.277-300.
26. ↑ Arnd Krüger: Postmoderne Anmerkungen zur Ethik im Spitzensport. In: Arturo Hotz (Hrsg.): Handeln im Sport in ethischer Verantwortung. (= Schriftenreihe der ESSM. Band 62). ESSM, Magglingen 1995, S. 292–317.
27. ↑ Арнд Крюгер, Уильям Мюррей (Hrsg.): Нацистские Олимпийские игры. Спорт, политика и умиротворение в 1930-е годы. Univ. of Illinois Press, Champaign, IL 2003, ISBN 0-252-02815-5.
28. ↑ Арнд Крюгер: «В чем разница между пропагандой туризма и политического режима?» Были ли Олимпийские игры 1936 года первым спектаклем постмодерна? В: J.Бэйл, М. Крог Кристенсен (Hrsg.): Постолимпизм? Ставя под сомнение спорт в двадцать первом веке. Berg, Oxford 2004, S. 33–50.
29. ↑ Мюррей Г. Филлипс (Hrsg.): Разбор истории спорта. Постмодернистский анализ. Государственный университет штата Нью-Йорк, Алабани 2006, ISBN 0-7914-6610-8.
30. ↑ Thomas Diez: Postmoderne Ansätze. В: Зигфрид Шидер, Мануэла Шпиндлер (Hrsg.): Theorien der Internationalen Beziehungen. 2. überarb. Auflage.Штутгарт 2006, С. 473f.
31. ↑ siehe etwa Джеймс Дер Дериан, Ян Шапиро: International / Intertextual Relations. 1989.
32. ↑ Diez, S. 474.
33. ↑ Patrick Hall: Дискурсанализ по национальному идентификатору. В: Petersson & Robertson (Hrsg.): Identitetstudier i praktiken . Мальмё 2003.
34. ↑ Стефано Гуццини: Структурная сила: пределы неореалистического анализа власти. In: Международная организация. 47/3, с.472.
35. ↑ Пол Р. Гросс, Нормальный Левитт: Высшее суеверие: Академические левые и их ссоры с наукой . Издательство Университета Джона Хопкинса, Балтимор, 1994; Пол Р. Гросс, Норман Левитт, Мартин У. Льюис: Бегство от науки и разума . Нью-Йоркская академия наук, Нью-Йорк 1997.
36. ↑ Алан Сокал: Физические эксперименты с культурными исследованиями. In: Lingua Franca. Mai / Juni 1996, S. 62–64.
37. ↑ Обман Сокала: Фальшивка, потрясшая Академию. University of Nebraska Press 2000; Алан Сокал, Жан Брикмон: Eleganter Unsinn. Wie die Denker der Postmoderne die Wissenschaften mißbrauchen. C.H. Бек, Мюнхен, 1999.
38. ↑ Vgl. beispielsweise Ноам Хомский о постмодернизме.
39. ↑ Сейла Бенхабиб: Feminismus und Postmoderne. Ein prekäres Bündnis. С. 13.
40. ↑ Bezüglich der Konflikte mit der Kritischen Theorie vgl. г. Б .: Юрген Хабермас: Die Moderne — ein unvollendetes Projekt In: Habermas: Kleine Politische Schriften (I-IV). Suhrkamp, ​​Франкфурт-на-Майне 1981, S. 444–464; Auch Lash: Социология постмодернизма. Routledge, Лондон / Нью-Йорк, 1990, S. 153–171.
41. ↑ Роберт Курц: Die Welt als Wille und Design. Postmoderne, Lifestyle-Linke und die Ästhetisierung der Krise. Edition Tiamat, Берлин 1999.
42. ↑ Стефан Зенклюзен: Abschied von der This der ‘pluralsten’ Aller Welten. wvb, Берлин 2007.
43. ↑ Самуэль Зальцборн: Globaler Antisemitismus.Eine Spurensuche in den Abgründen der Moderne. 2. Aufl., Beltz Juventa, Weinheim 2020, S. 101
44. ↑ Нэнси Фрейзер: Falsche Gegensätze. С. 59.
45. ↑ Raum, Wissen und Macht. In: Schriften. Band 4, 1982, S. 333f.

,

Постмодернизм — Википеди

Postmodernizm , modernizmin sonrası ve ötesi anlamında bir tanımlama olarak kullanılmaktadır ve modern düşünceye ve kültüre ait temel kavram ve perspektiflerin sorıünıılıı ^[1] 20. Yüzyılın ortalarında ortaya çıkan postmodernizm; mimari, felsefe, edebiyat, resim gibi alanlarda kendini göstermiştir. ^[2]

Bu kavram 1960’lı yıllardan itibaren kullanılmaktadır.1979 год Жан Франсуа Лиотард’ин «Постмодерн Дурум» адли китабыла бир тартишма башлатмиштыр. Теори аланинда модернист санат бичимлери ве уйгуламалариндан коптугу иддиа эдилен бир дизи кюлтюрэл япынтыйы танимлайан мимарлык, фелсефе, эдебият, гюзель санатлар гиби аланлардаширайшар иярлы би аланлардашира йени. Бу tartışmalar zamanla diğer birçok alanlara ve disiplinlere de yansımıştır ве sonuçta bir bütün olarak modernitenin sorgulanmasına ve aşılması arayışına dönüşmüştür.Bununla birlikte postmodernizmi yeni bir tarihsel evre olarak anlamaktansa modernizmin kendi içinde bir aşama ya da özgül bir dönem olarak anlama çabaları da söz konusudur. Постмодернизм, бу анламда Кендин йонелик итераз ве eleştirileri де исине alacak şekilde süregiden бир modernizm / modernite / modernlik soruşturması ве tartışması olarak görülmektedir. Постмодернизм, тек бир doğruyu reddederek gerçekliğin söylemler tarafından inşa edildiğini savunur.

Postmodern mimari örneklerinden Guggenheim Müzesi — Бильбао

oklu yapısı ve karmaşık değerlendirilmeleriyle, «Постмодернизм там оларак недир?» sorusuna tek yanıt vermek mümkün değildir. Postmodernizm kimilerine göre, bir dönemin adıdır. Buna nazaran, söz konusu dönem «Postmodern durum» (Lyotard) olarak adlandırılır. Aynı zamanda yeni bir felsefi konseptin, yeni bir düşüncenin, üslubun, yeni bir usçuluun (современный usçuluğu aşan farklı bir usçuluun), yeni bir söylemin de adııı. Bu, hem kültürel hem düşünsel hem de maddi nitelikler açısından bir dönemin sona ermesi ve kendi içinden ötesine geçilmesi anlamında ileri sürülen bir kavramlaştırmadır.

Bazı yazarlara göre 1943 yılı modernitenin bittiği varsayılan tarihtir. Nitekim temel olarak, Postmodernizm olarak anılan düşünce ve pratiklerin tamamının II. Dünya Savaşı sonrasında ortaya çıktığı görülür. Kesin bir dönemleştirme yapmak ve tarihsel sınırları saptamak olanaklı görünmemekte; Hatta öncüllerinin bizzat modernizm içinde yer almasıyla birlikte, Postmodernizm olarak ifade edilen süreci ve düşünceleri, tarihsel zaman dilimi açısından II. Dünya Savaşı sonrasından itibaren ele almak yerinde olacaktır.

Daha sonra, özellikle 1960’lı yıllardan itibaren, Fransa’da görülen teorik çalışmaların ve felsefi tartışmaların sonucunda, Postmodernizm, felsefi olarak da kendini ifade etmeyeş baş. Postyapısalcı felsefe, Postmodernizmin düşünsel felsefi arkaplanını doldurmaktadır. Bu dönemde modernitenin ülküleri ihlal edilmiş ве бу ülkülere kaynaklık eden düşünce biçimleri ya da temel kuramsal kavram ve kategoriler açıktan sorgulanmaya başlanmıştır; bilim, teknoloji, sanat, siyasal özgürlükler adına yapılan, ее şeyin ortak amacı ilerleme ve insanın özgürleşmesidir, oysa varılan sonuçların böyle olmadığı açıklıştırazanm.

Bu sürecin sonucunda varılan noktayı Lyotard, (ya da Büyük Anlatılar’ın) sonu olarak adlandırır. Bunları Aydınlanma, İdealizm ve Tarihselcilik olarak belirtebiliriz. Modernitenin projelerinin (Rasyonellik, Özgürlük, Evrensellik gibi) başarısızlıklarını değerlendirmek değil, bu başarısızlığın teorik temellerini anlamak ve aşmak teşmak tempor postmode. Dolayısıyla yalnızca современное projelerin eleştirisi в yeniden kullanıma sunulmasını sağlamak değil, bizzat modernitenin kendisini tanımlamakta kullandığı Темело argümantasyon yapısının yapıbozum» а (Дах Doğru бир deyişle yapısöküm’e) uğratılması gerçekleştirilmiştir.

Kökeni [deiştir | kaynağı değiştir]

Postmodernizmdeki пост eki sonra anlamına gelmekle birlikte modernizmden devam eden, ondan kaynaklanan ve onun sorunsallaştırılması ve aşılmaya çalışılması anlamlarına gel. Постмодернизм, söylemlerinde görülen aşırılıklara rağmen bir çağın kapanıp başka bir çağın açılması anlamında bir kopuş u ifade etmez. Burada modernizmle paradoksal bir ilişki söz konusudur. Modernizmin kendi içinde varılan sınırların sonrası, o sınırlardan itibaren geriye dönük bir kökten sorunsallaştırma girişimi ve yeniden değerlendirme çabası olarak belirtilebilir.

Арнольд Тойнби Bir Tarih İncelemesi adlı eserinde modern dönemin I. Dünya Savaşı’yla sona erdiğini, bundan sonraki dönemin postmodern dönem olduğunu ileri sürerek terimmoşıtırı . Yine 1934 yılında Amerika’da yayınlanan bir şiir antolojisinde postmodern sözcüğü yer almıştır. 1950’lerde modernizmdeki hemen tüm olgulara bir tepki olarak ortaya çıkıp mimarlık, sanat, politika, eğitim, toplum gibi çok farklı alanda kendinden iyice söz ettirmeye başlayan postmodernizşanılanılanı

Постмодернизм; Белли бир анламда белли бир ideolojiyi я да öğretiyi hedeflemez. Bazı postmodern teorisyenlerin özellikle belli başlı ideolojilerle polemik halinde olması bunu yadsımaz. Post öneki burada, bir sonralık anlamına geldiği kadar, ötesi anlamına da gelir ve bu bağlamda tartışmalar belli bir ideoloji hakkında değil de daha çok ve asıolojiürnda ve. Белли бир öğreti я да felsefi fikir değil asıl olarak bütün öğretilerin ве felsefi sistemlerin üzerinde durdugu kuramsal zemin sorunsallaştırılır.Бу anlamda modernleşme projesinin ве хатта Batı felsefesi я да Batı düşüncesi denilen düşünce yapısının başlangıcından itibaren Генель geçerliliğe sahip Olan Hümanizm, özgürlük, kurtuluş, evrensellik, Билим ве akıl Gibi nosyonlar да sorunsallaştırılır ве yerlerinden edilir.

Postmodernizmin, ekonomik ve toplumsal koşullar anlamında başlangıcı ve kaynakları II. Dünya Savaşı sonrasında bulunabilir. Düşünsel temelleri ise karmaşık bir şekilde çok daha öncelere uzanmaktadır, ama yine de bir belirleme yapmak gerekirse Nietzsche ve sonrasında postmodernizmin düşünsel kavram ve kategçorilerınıin ipuşünsel kavram ve kategçorilerınının ipuşünsel kavram ve kategçorilerınının ipu.

Postmodernizm, Postmodern durum, Postmodern felsefe [değiştir | kaynağı değiştir]

Postmodernizm, Postmodern durum, Postmodern felsefe, daha da özgül bir anlamda olan Postyapısalcı felsefe farklı anlamlarda ve içeriklerde ele alınıp değerlendirilmelidir.

Postmodernizm, belirli bir durum içinde ve olumlu ya da olumsuz anlamda modernizmden farklılaşan, tüm siyasal ve maddi / toplumsal değişimleri, öte yandan düşünsel ve kuramsal ürüleirünseleri.

Postmodern durum , II. Dünya Savaşı sonrasında belirginleşen, sosyal, ekonomik ve siyasal düzenlenişlerle bağlantılı olarak ortaya çıkan genel durumu işaret ederken, postmodern felsefe artemişelanı

Postmodern felsefe, genel olarak belirgin bir şekilde Platon’dan günümüze uzanan felsefe geleneinin («metafiziksel felsefe» olarak adlandırılan) yadsınması girişimidir.«Özcülük», «temelcilik», «gerçekçilik», «nesnellik», «özne» ya da «ben» gibi modern felsefeye içkin kavramların genel geçerlilikleri sorgulanmakta ve büyük ölçüdıt yads. Postyapısalcı felsefe ise, farklı düşünürlerce farklı şekillerde ortaya konulmuş yapısalcılık-sonrası belli bir felsefe eğiliminin genel adıdünürlerce

Bu söylemde artık önemli olan daha doğru bilginin araştırılması değil, doğruluk kategorisinin işleyiş mekânizmalarının deşifre edilmesi ve bu bağlamda yenıulmasıdurular.Genel ahlaksal anlayışlar ve ilkeler artık geçerliliğini yitirmiştir; ahlaksal normların kaynağı yaşanan koşullar, çağın gerekliliğidir. Postmodern Etik, modernizmin evrensel ve sabit ahlak ilkelerinin geçersizliğini göstererek, genel ahlak ilkelerini görelileştirir. Dinden sonra bilimin egemenliğinin de yıkılmasıyla, «ее şey uyar» noktasına varılmıştır. Bu önerme, öncelikle bilimin statüsünü ve doğruluk iddialarını görelilleştirmek üzere, bir bilim felsefecisi olan Paul Feyerabend’ten gelir.

Postmodernizmin, siyasal yönelimleri bakımından, hem radikal hem muhafazakâr olduğu söylenebilir.Подол ее iki yönelimin postmodern temsilcileri söz konusudur, подол де belirli bağlamlarda ее iki yönelimin de aynı noktada birlikte olması söz konusudur. Postmodernizmin tutarlılık kaygısı gütmeyişi (Eklektizm) siyasal alandaki konumlarda da görülebilir.

Бирей, kimlik, kültür alanında radikal, sistemi değiştirme alanında muhafazakârdır . Ancak, radikallik ве muhafazakârlık kavramları да постмодернистский okumada anlam değişimlerine uğrar ya da başka bir deyişle bilinen anlam yapıları yapıbozuma uğratılır pek çok kavram ve kategoride olduğu.Dolayısıyla postmodernizmin ne radikal ne de muhafazakâr olmadığı söylenebilir. Makro siyaset modeli Mikro siyaset anlayışıyla, Majör olan Minör olan ile yer değiştirir. Bunu geleneksel siyasal alanın kategorileriyle tanımlamak doğru sonuçlar vermeyecektir. Постмодернизм, en genel anlamda, «Büyük anlatılara», «Büyük projelere», «Büyük ilkelere» itirazdır ве bunların olanaksızlığı iddiasıdır. Buradan itibaren teorik ve politik alanda postmodern konumlanışların şeceresi çıkarılabilir.

Modernizm ve hedefleri [deiştir | kaynağı değiştir]

Modernizm, aydınlanma ilkelerini temel alan toplumsal projenin adıdır. Aydınlanma ise, inanca karşı bilgiyi, teolojiye karşı bilimi ön plana alan bir düşünce sistemidir. Модернизм, aydınlanma düşüncesini temel alır. İlerlemeye inanır. Akıl ve bilimi ilerlemenin aracı olarak görür. Nesnel, evrensel ve yegâne bilginin akıl ve deney yoluyla edinilebilir olduğuna yönelik eptemolojik konum, bütün modernist öğretilerde sabit noktadır.Модернизм бу халде, ее tür öğretiye dayanak olacak olan bir eptemolojik ve tarihsel bilinç zeminidir.

Kilisenin ve feodalizmin bin yıllık egemenliğine son veren burjuvazi ‘eşitlik, özgürlük ve kardeşlik’ ilkeleri ile tarih sahnesine çıkmıştı. Burjuvazi gerçekten bu ilkeleri gerçekleştireceğini düşünmüştü. Билим, текник ве санат аланиндаки ilerlemelerle insanlığın devamlı ileri gideceği ве özgür olacağı düşünülüyordu. Kendinin farkındalığı olarak öznenin bu ilerleme ve özgürleşmede tarihsel bilginin ve tarih yasalarının bilgisinin sahibi olarak yer alacağı da sabit bir veriydi.Modernizme иже eleştirileri getiren Romantiklerden, yine teorik zeminde в той же modernizmin hedeflerine ulaşmaktaki başarısızlığının teorik eleştirisini oldukça derinlikli yapan Marksizme Кадар ее öğreti я да Felsefe Dahil OLMAK üzere, sonradan постмодерн felsefenin yoğun saldırılarına Hedef olacak Olan бушель konumlara ве hedeflere sahiptir.

II. Dünya Savaşı’nın yarattığı yıkım, batı dünyasının ahlaki ве etik değerlerini altüst etmiştir. Buradan itibaren düşünürler bu tarihe sebep olan düşünsel temellerle de hesaplaşma arayışlarına yönelmişlerdir.Современные düşüncenin kendisini temellendirdiği ilke ve argümanlara yönelim bu şekilde kuramsal bir yönelim haline gelmiştir. Modernizm içerden eleştirisi postmodernizmden cok daha önce, bizzat modernizmin kuruluş ve gelişme evrelerin de bile görülür. Bu sorgulamalar постмодерн konumlardaki Gibi olmasa да önemli ölçüde modernizmi içerden zorlayan в sınırlarına vardıran yönelimlerdir.Modernleşme hedeflerine ulaşılamadığı görüşünün yaygınlaşmasından sonra aydınlanma иже olarak Маркс, Ницше, Фрейд ве Gi isimler tarafından eleştirilmeye ве sorunsallaştırılmaya başlanmışt.

Маркс, Ницше, Фрейд [değiştir | kaynağı değiştir]

Маркс, aydınlanmanın olumlu yanlarına (bilimin gelişmesi, inanç yerine bilgi, usa güven vb.) Сахип çıkarken, aydınlanmanın sınırlarını ortaya koydu: ‘Özel mülkiyet; eşitlik, özgürlük ve kardeşlik ‘ilkeleri ile zıtlık içindedir. Hümanizmi ве özgürlüğü getirecek sistem sosyalizmdir. Tarihin öznesi, işçi sınıfıdır ve gerçek anlamda Aydınlanma projesini gerçekleştirecek olan da bu öznedir. Çünkü, aydınlanma düşüncesinin kurucusu burjuva sınıfı ve dolayısıyla burjuva toplumu belli bir anda aydınlanmacı ideallerle çelişkiye düşmektedir.Маркс бу çelişkinin maddi olarak toplumsal, ekonomik ve siyasal yapısını göstermeye çalışmıştır yapıtlarında. Ancak Маркс T бушель köktenci eleştirilerinde yine де aydınlanmacı ilkelere (akıl, nesnellik, ilerleme, özgürlük В.Б.) Bağlı kalır.Ama eleştirel çalışmasının toplamı, бир anlamda Onun Kendi hedeflerinden ве niyetlerinden де bağımsız olarak aydınlanmanın sınırlarını göstermekten геря Калмазский.

Hem sol hem de sağda taraftar bulan Nietzsche ise, ‘Der Fortschritt ist bloss eine moderne Idee, das heisst eine falsche Idee.'(İlerleme yalnızca modern bir düşüncedir, fakat yanlış bir düşünce.) Diyerek modernleşmenin temel ilkelerine karşı çıkmıştır. Ницше ilerleme, özgürlük ве hakikat kavramlari gibi temel aydınlanmacı kavramları sorunsallaştırmış ве çoğu yerde yadsımıştır. O zamana kadar entelektüel çevrelerde geniş kabul gören dünya görüşü ve anlayış ( modern düşünce ) geçerliliğini kaybetmeye başlamıştır. Даха iyi ве daha güzel бир dünyaya dair özlem ве hayaller artık sona ermişti. Bu özlem ve hayallerin kendilerinin sona ermesinden daha ziyade asıl olarak bunlara kaynaklık eden fikirlerin ve onların teorik dayanaklarının geçerliliklerinin sorgulanması ve yadsınması söz konusur ol.

Modern düşüncenin sınırlarına varılmasında bir başka kaynak da Sigmund Freud olarak belirtilebilir. Psikanaliz kuramı ве özellikle de bilinçdışının keşfi aydınlanmacı ilkelerin temelindeki kavramları başka bir yönde sorunlu hale getirmiştir. Özne, öznellik, gerçeklik, benlik, bilgi, biliş vb. türde kavramlar, aklın niteliğine ilişkin tartışmalar Freud’la birlikte ве Freud’dan sonra Yeni Bir Йон kazanmıştır ве пекин çok değişikliğin öncüsü olmuştur.Uygarlığın Huzursuzlukları «нда Фрейд, mevcut toplumsal sistemin ве Onun dayandığı uygarlık modelinin, kültürün yapısına ilişkin açıklamalarda bulunur.

Oysa birçok başka düşünür (Habermas, Anthony Giddens gibi) бир dönemin kapanması olarak modernizmin sona ermesini kabul etmezler. Böyle bir dönemleştirme onlara göre hem olanaksız hem de faydasızdır. Bununla birlikte bu düşünürler de postmodern düşüncenin öne sürdüğü birçok olgu ve yeni durumları kabul etmektedirler. Fakat bu yeni gerçeklikler modernizmin içerisindeki olgular olarak degerlendirilir. Modernlik tamamlanmamış bir proje (Habermas) olarak ya da postmodernizm denilen yeni durum modernliğin radiklalleşmesinin (Giddens) bir sonucu olarak değerlendirilir bu eğilimlerde.

Bu karşıt konumları da göz önünde bulunduran Agnes Heller ve Ference Feher, postmodernizmi şu şekilde tanımlarlar;

.

«Postmodernite, пе бир tarihsel dönem, п де его tanımlanmış karakteristik özellikleri Olan Politik я да kültürel бира eğilimdir Tersine postmodernite; Dış çizgilerini, moderniteyle в moderniteye havale edilmiş sorunlarla problemi olanların, moderniteyi suçlamak isteyenlerin ве Gerek modernitenin başarılarının gerekse çözümsüz açmazlarının bir dökümünü çıkaranların çizdiği, modernitenin daha geniş kapsamlı zaman ve mekânı içerisindeki bir özel kolektif zaman ve mekân olarak anlaılabilir «.

Burada anlaşılacağı üzere, postmodernizmi Kabul etmeyen düşünürler, Генель бир yaklaşım olarak, postmodernizm olarak beliren Йени durumu modernitenin Kendi içindeki özel бир evre я да dönem olarak değerlendirmektedirler.Bunu formulė edişleri, çıkarsamaları ве postmodernizmi eleştirme yönelimlerindeki Hedef ве gerekçeler değişmekle birlikte, genelde böyle bir yaklaşıma sahip oldukları söylenebilir.

Postmodern düşüncenin çıkış noktaları olmuş isimler [değiştir | kaynağı değiştir]

Постмодерн düşünürler [deiştir | kaynağı değiştir]

Postmodern düşünceye eleştiri getiren isimler [değiştir | kaynağı değiştir]

alışmaları postmodernizmin işaretleri olarak görülen yazarlar [değiştir | kaynağı değiştir]

1. ^ Джанни Ватимо — Modernliğin Sonu
2. ^ Разговор — толкователь: что такое постмодернизм?

• Postmodern Durum, Жан-Франсуа Лиотар, Вади Яинлары Шев: Ахмет Шигдем
• Модернит против постмодерна, Хаз: Мехмет Кучук, Вади Яйинлары
• Postmodernliğin Durumu, David Harvey, Metis Yayınları, çeviren: Sungur Savran, 3.basım: Ekim 2003
• Felsefe sözlüğü, Serkan Uzun-Ü.Hüsrev Yolsal, Bilim ve Sanat Kitapları.
• Postyapısalcılık ve Postmodernizm, Madan Sarup, Bilim ve Sanat Kitapları, çeviren: Abdülbaki Güçlü
• Postmodernitenin Kökenleri, Perry Anderson, İletişim yayınları, çeviren: Elçin Gen.
• Чагдаш Франсиз Фелсефеси, В. Декомб, çev: Aziz Yardımlı, İdea Yayınları
• Katı Olan Her şey Buharlaşıyor, Marshall Berman, İletişim Yay., Çev: Ü.Altu — B.Peker
• Postmodernizm ya da Geç Kapitalizmin Kültürel Mantığı, Fredric Jameson, Derleyen ve çeviren: Necmi Zeka, Postmodernizm içinde, Kıyı Yayınları
• Postmodernizm ve Hoşnutsuzlukları, Zygmunt Bauman, Ayrıntı Yayınları
• Nietzsche ve Postmodernizmin Gercek Yüzü, Yener Orkunolu, Ceylan Yayınları
• Postmodern Etik, Zygmunt Bauman, Ayrıntı Yayınları
• Yasakoyucular ve Yorumcular, Zygmunt Bauman, çev: Kemal Atakay, Metis Yayınları
• Postmodern Teori, Стивен Бест / Дуглас Келлнер, Айринты Яйынлары
• Postmodern Politik Durum, Heller, Agnes-Feher, Ference, çeviri: ükrü Argın, Osman Akınhay, Öteki Yayinevi
• Постмодерн, Постмодернизм, Постмодернизм, И.Мартин, 1997

,