Бароко — Вікіпедія

Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним іде Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення у країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти.

Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення способу життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо треба відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура бароко вирізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об’ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламон (атлант), каріатида й маскарон.

Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, меншою мірою — Венеція і Флоренція, де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі^[1].

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Культура та література бароко позначена прагненням вразити читача пишним оздобленням твору, відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу, алегоризмом, різкими контрастами, тенденцією життєствердного сприйняття дійсності, вираженням просвітницької тематики.

Засновником бароко в Італії вважають Мікеланджело Буонарроті (1475—1564). Саме він підсилив архітектуру велетенським ордером, широко використовував карнизи, подвоєння пілястр та колон, тісняву архітектурних елементів та надлюдський розмір. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну, майже неможливу красу.

Характерною є пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій. У бароковій архітектурі панують сильні контрасти об’ємів, перебільшена пластика фасадів, ефекти світлотіні та кольору. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту й ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У музиці — поява опери, розвиток вільного поліфонічного стилю (зокрема у творчості Йоганна Себастьяна Баха).

Бароковий стиль домінував у європейському мистецтві в 17 столітті. В деяких країнах він також захопив кінець 16 і середину 18 століть (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Представниками цього стилю є Пітер Пауль Рубенс, Антон ван Дейк (Фландрія), в живописі: Кортона, Караваджо, в архітектурі Лоренцо Берніні (Італія), Бартоломей Растреллі (Росія), в літературі: Педро Кальдерон (Іспанія), Агріпа д’Обіньє (Франція), Михайло Ломоносов (Росія), в музиці період бароко тривав з 1600 до 1750 рр., представниками якого є Клаудіо Монтеверді, Антоніо Вівальді, Йоганн Себастьян Бах, Ґеорґ Фридерик Гендель.

Назва стилю має французьке походження. Етимологію слова достеменно не встановлено: одні дослідники вказують на французьке слово «baroco» — логічна формула беззмістовного, інші — на зв’язок із назвою перлини мушлі, що має подовжену, неправильну форму.

Слово «barocco» зустрічається й в італійських джерелах стосовно нечесного прийому в торгівлі. Французькі класицисти близько середини 18 століття перенесли цей термін в художню літературу: Ф. Міліція у 1797 р. застосовує його в сучасному нам сенсі.

Бароко виникло і набуло великого розвитку в Італії, замінивши прості та ясні форми мистецтва Раннього і Високого Відродження. Пов’язане з дворянською культурою часів розквіту абсолютизму, бароко було покликане прославляти аристократію й церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за національну єдність у різних країнах Європи. Водночас бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, у створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо.

Найкращі представники італійського бароко: архітектор і скульптор Лоренцо Берніні, архітектори Франческо Борроміні і Карло Фонтана, Ювара, живописці П’єтро да Кортона, Джордано Лука, Маньяско, Дж. Б. Тьєполо. Здобуті в Італії досягнення бароко лягли в основу подальшого розвитку мистецтва Іспанії та її американських колоній, а також Німеччини, частково Франції, Фландрії, Польщі та України в її складі, Австрії та Чехословаччини в її складі тощо.

Демократичну гілку бароко в живописі уособлювали твори Караваджо та його послідовників — серед них Валантен де Булонь, Хосе де Рібера, Массімо Станціоне, Танціо да Варалло, Сальватор Роза, Жерар Дюфе та ін.

Особливо стилем бароко переймалися єзуїти. Завдяки їхнім зусиллям бароко поширилося тодішнім світом й іноді навіть називалося стилем єзуїтів. Воно досягло Америки і Філіппін, Китаю тощо. Відомо, що єзуїти оселилися і в Китаї. Будучи знавцями й майстрами бароко, вони ознайомили китайських майстрів зі стилістикою бароко, якою зацікавився сам імператор Цянлун. Для нього і побудували барокову садибу за європейським зразком із палацом, фонтанами в саду, бароковими павільйонами і лабіринтом. Збереглися гравюри, що зафіксували барокову садибу з садом у Китаї.

Коли з’ясувалося, що ідучи напрямками, якими йшло мистецтво Відродження, уже не можна було досягти нових результатів, живопис бароко виступив на інший шлях.

Каяття Марії Магдалини, Тіціан

XVI століття було епохою вічного спокою. Однак тепер люди потребували пристрасті та бурного пафосу. Тому на картинах зовсім не зустрічаються спокійні лиця. В той же час зоображення мучеників давали можливість передавати усі можливі відтінки страждань. Інші ж теми обиралися лише для того, щоб мати привід для відтворення гримаси бурних веселощів, лиць що сміються та кричущих ротів.

Пристрасним лицям відповідали схвильовані рухи тіл. Живопис бароко вибирав певні теми заради можливості зображати дику несамовитість. Тому особливо популярними були сцени війни та викрадення.

Що стосується форми, то пізній Ренесанс визнавав лише загальні ідеалізовані форми. Все індивідувальне вважалось вульгарним, тому портретний живопис став другорядним жанром. А от у XVII столітті не лише виступає ціла фаланга першокласних портретистів (Веласкес, Галс, Рембрандт), але й релігійний живопис знову стає портретним. Сміливий натуралізм витісняє красу. Прообразами святих обирають бідних старих з різкими рисами та втомленими обличчями.

Художники XVI століття обходили все гидке. Натомість, бароко з любов’ю зображає проказу, сліпоту та божевільність. Окрім цього, мистецтво Ренесансу витіснило деталі заради монументальності. Однак тепер захоплення деталями було дуже сильне.

Що стосується ліній, то кватроченто любило усе вугласте, а чінквеченто все округле. Характерна риса живопису бароко заключається у тому, що вона намагалась обривати і руйнувати правильні лінії.

Живопис бароко знаменує перемогу барвистості над пластикою. Не лише у скульптуру вводяться принципи живопису (Берніні), але й сам живопис звільняється від гіпнозу пластичн

uk.wikipedia.org

Эпоха барокко | История искусства

Охота на бегемота и крокодила. Рубенс

В конце 16-го — начале 17-о века искусство Ренессанса в Западной Европе сменилось новым направлением «барокко». Слово «барокко» в буквальном переводе с итальянского означает «причудливый», «вычурный».

Зародилось барокко в Италии, в конце 16 века. Зрителя поражают яркость чувств, порывистость, страстность этого искусства, его преувеличения и излишества полны неожиданностей. Барокко покорило всю Европу.

Архитектура

Родиной архитектуры барокко стал Рим. Новый стиль утвердился прежде всего в церковном зодчестве, а затем и в архитектуре дворцов. Построенные ранее церкви украшали элементами барокко, в основном — интерьер. Сооружения в стиле барокко ослепляют пышностью, роскошью. Здания богато украшены, часто без меры, разнообразными деталями: это богатый, лепной, с завитками, орнамент, портики, галереи со статуями атлантов и кариатид. В интерьере дворцов сглаживаются углы потолка и стен, они украшаются богатыми росписями, лепниной, позолотой. Помещения украшаются гобеленами, статуями, зеркалами. Разноцветные полы, хрустальные люстры, изящная мебель на тонких изогнутых ножках дополняют убранство дворцов.

Типичной для архитектурного барокко представляется архитектура Рима в 17 веке.

Фонтан Треви в Риме. Николо Сальви. (1732 -1762)

Мастера барокко порывают со многими художественными традициями Возрождения, с его гармоничными, уравновешенными объемами. Архитекторы барокко включают в целостный архитектурный ансамбль не только отдельные сооружения и площади, но и улицы, которым они придают строго прямолинейные очертания. Начало и конец улиц непременно отмечены какими-либо архитектурными или скульптурными акцентами. Огромное значение приобретают обелиски и фонтаны.

На смену статуе как организующему площадь началу приходит обелиск с его устремленностью ввысь, а еще чаще — фонтан, обильно украшенный скульптурой. Блестящим примером барочных фонтанов были фонтаны Бернини: фонтан Тритона на площади Барберини и фонтаны Четырех рек и Мавра на площади Навона.

В эпоху раннего барокко не столько были созданы новые типы дворцов, вилл, церквей, сколько усилен декоративный элемент: интерьер многих ренессансных палаццо превратился в анфиладу пышных покоев, усложнился декор порталов, много внимания барочные мастера стали уделять внутреннему двору, дворцовому саду. Особого размаха достигла архитектура вилл с их богатым садово-парковым ансамблем. Парк обильно украшают гроты, балюстрады. скульптуры, фонтаны.

Джакомо делла Порта. Церковь Иль Джезу в Риме.Фасад (1573 — 1584)

Скульптура

Неотъемлимой частью архитектуры в эпоху барокко была скульптура. Она украшала фасады и внутренние помещения. Скульптуры барокко были декоративным дополнением к архитектуре зданий. Парки украсились скульптурными группами на античные сюжеты; на площадях появились памятники властителям, многочисленные статуи оживляли фонтаны и лестницы.

Скульптуры барокко беспокойны, порывисты, живописны. Люди — в развевающихся одеяниях или обнаженные — представлены в вычурных, неестественных позах. Пышные драпировки, вычурные жесты, бесчисленные детали придают статуям извилистые и неопределенные очертания.

cvetamira.ru

Барокко — Мегаэнциклопедия Кирилла и Мефодия — статья

Баро́кко (итал. Barocco, буквально — причудливый, вычурный), стиль, преобладавший в искусстве Европы с конца 16 до середины 18 века и охвативший все виды творчества, наиболее монументально и мощно проявившись в архитектуре и изобразительном искусстве.

Барокко явилось развитием принципов, заложенных в эпоху Возрождения, однако в связи с радикальным изменением главной эстетической установки (уже не сотворческое следование природе, а совершенствование ее в духе идеальных норм красоты) придал этим принципам новый грандиозный размах, бурную динамику, изощренную декоративность.Любовь к прихотливой метафоре, словесной или зрительной, к аллегории и эмблеме достигает теперь, казалось бы, своего апогея; однако сквозь причудливые, порой полуфантастические формы и смыслы, сквозь все метаморфозы в барокко проступает крепкое натурное начало (к примеру, витиеватые декоративные детали архитектуры постоянно в духе анаморфозы уподобляются живым природным стихиям, а литературный язык обретает новую живописность, порой еще теснее сближаясь с национальными традициями фольклора). Различные виды искусства взаимодействуют (в сравнении с Ренессансом) более активно, составляя многогранный, но единый «театр жизни», сопутствующий реальному бытию в виде его праздничного двойника.Высшие триумфы барокко как стиля риторического, активно и властно захватывающего зрителя, в значительной мере стиля пропагандистского, принято связывать с укреплением абсолютистских монархий, с Контрреформацией как главным курсом тогдашнего папского престола. Действительно, крупнейшие его мастера, законодатели вкуса, такие (если говорить только об изобразительном искусстве и архитектуре), как Л. Бернини и Ф. Борромини в Италии, Д. Веласкес в Испании, П. П. Рубенс и А. Ван Дейк во Фландрии, работают в католической среде; однако религиозные и политические программы их образов нисколько не подавляют силу творческой личности, являющей свою гуманистическую мудрость в строгих условиях придворного этикета или церковного ритуала.Свой, более скромный и камерный вариант барокко, складывается в странах протестантского культа, например, в Голландии, где итальянские влияния служат — как и в целом ряде других мест — лишь внешним стимулом национальной самобытности (этот стимул разнообразно сказывается в искусстве Рембрандта, Ф. Хальса и даже Я. Вермера).Сам по себе стиль идейно и пластически многомерен: в Италии и Голландии, но в первую очередь во Франции внутри него нарождаются более строгие и рационалистичные черты раннего классицизма, по праву называемого «барочным классицизмом» (наиболее знаменитый пример его — Версаль). В 17-18 веках барокко интенсивно распространяется в Латинской Америке, порождая наиболее декоративно-пышный вариант в мексиканском «ультрабарокко», а также в Восточной Европе, в том числе в Белоруссии и на Украине.В русской архитектуре стиль существует первоначально в виде так называемого «нарышкинского барокко», где западноевропейские орнаментальные приемы накладываются на средневековую структуру; начиная же с эпохи петровских реформ все чаще строятся церковные и светские здания чисто новоевропейского типа, высшим образцом которых являются празднично-мажорные творения В. Растрелли.Для литературы барокко особенно характерны жанры риторической церковной проповеди и школьной драмы, где важное место занимают аллегорические фигуры-персонификации; самобытно развиваются также различные виды сатиры, роман, большие и малые формы метафорически насыщенной поэзии. Принципы барокко преломились в творчестве П. Кальдерона, Т. Тассо, Агриппы д’Обинье, а также М. В. Ломоносова и Симеона Полоцкого.В музыкальном театре происходит интенсивное развитие оперы и балета (оснащаемых все более сложными живописными, технически хитроумными декорациями), а собственно в музыке — расцвет более сложной и свободной вокально-инструментальной полифонии и тенденции к обособлению различных жанров (кончерто гроссо, соната, сюита в инструментальной музыке). Выдающимися представителями музыкального барокко были Дж. Габриели, Дж. Фрескобальди, А. Чести, Д. Букстехуде и Р. Кайзер.В первой половине 18 века — отчасти как поздняя фаза барокко, отчасти (во Франции) как самостоятельный феномен — складывается стиль рококо. Классицизм в его просветительской стадии все чаще подвергает барокко критике за «вычурность» и «безвкусие» (сам термин изначально нес негативный оттенок). Сходя на нет, барокко эпизодически возрождается в историко-романтических стилизациях (таких, как необарокко в зодчестве 19 века).

• Всеобщая история архитектуры. М., 1963. Т. 4.
• Русское барокко. Материалы и исследования. М., 1977.
• Виппер Б. Р. Архитектура русского барокко. М., 1978.
• Барокко в славянских культурах. М., 1982.
• Русское искусство барокко: Каталог выставки. Л., 1984.
• История всемирной литературы. М., 1987. Т. 4.
• Held J. S., Posner D. XVIIth and XVIIIth Century Art: Baroque Painting, Sculpture and Architecture. New York, 1975.
• Der literarische Barockbegriff. Darmstadt, 1975.
• Maiorino G. The Cornucopean Mind and the Baroque Unity of the Arts. University Park and London, 1990.
• Earls J. Baroque Art: A Topical Dictionary. London, 1996.

megabook.ru