Доба бароко – найяскравіші представники європейського напряму бароко; провідні теми й стильове новаторство лірики бароко

Содержание

Бароко, як стиль мистецтва | Естетика у сучасному світі

Бароко один з найвідоміших стилів мистецтва в світі. Він з’явився в Італії 15-16 ст. Від італійського barocco — «химерний», «дивний», «схильний до надмірностей». Цей стиль мистецтва включає в себе досить багато напрямків. Це і живопис, і музика, і театр, і архітектура, а також мода.

Стиль бароко народився в Італії, але з часом під його вплив потрапила майже вся Європа. Йому притаманне прагнення до величі, пишність, поєднання реальності та ілюзії. Яскраве та емоційне мистецтво бароко створювалося головним чином для служіння релігії. Воно прагнуло приголомшити глядача, спонукати в ньому піднесені почуття, але все таки його вищою метою було служіння християнській вірі.

Найяскравішими представниками живопису і скульптури епохи бароко був такі майстри, як Караваджо, Караччи, Бернинни, П’єтра та Картону, Рубенс, Ван Дейк, Рембрандт, Вермеер, Дієго Веласкес, Нікола Пуссен. Всі вони цікаві по-своєму, у кожного свій стиль і своє бачення світу і мистецтва.

В епоху бароко живопис став більш аристократичним, барвистим і динамічним з незвичайними сюжетами. Бароко підняло мистецтво минулих епох на нову ступінь. Порівняно зі спокійною та врівноваженою епохою Відродження, бароко проникало в душу глядача і вражала її. Перший великий італійська живописець епохи бароко, Караваджо був запальною людиною, що відображалося в його творах, вони були наповнені драматизмом і експресією. Порівняно з сучасниками, які звикли до використання попередніх начерків, малював прямо з натури. Створена Караваджо система одержала широке поширення ще при житті художника. Багато художників епохи бароко наслідували стилю Караваджо.

Ще одним генієм бароко був Пітер Пауль Рубенс. Він вважається одним з найбільших фламанских живописців, хоча народився в Німеччині, а сформувався як художник в Італії. У полотнах Рубенса проглядаються завершені сюжети, динамізм і драматизм. Ще один представник епохи, найбільший художник Голландії —

Рембрандт, він став творцем більш глибокого й виразного мистецтва. У зв’язку з тим, що голландські бюргери хотіли бачити більш стримані картини, що відображали їх побут, голландська живопис стала більш реалістичною і зображала картини повсякденного життя.

Одна з найвідоміших картин Рембрандта «Нічний дозор», полотно вражає своїми розмірами і монументальністю, але не дивлячись на це всі обличчя і деталі промальовані дуже чітко. Цією картиною можна насолодитися в паризькому Луврі. Ще одним яскравим представником бароко був голландець Ян Вермеер. Він любив зображати людей в домашній обстановці. На найвідоміших картинах Вермєєра зображені жінки за домашньою роботою або за музикою в світлих сонячних кімнатах. Роботи живописця були наповнені умиротвореними образами, світлими тонами і сюжетами дивовижною простоти.

Так само як і живопис архітектура епохи бароко прийняла більш складні форми, їй характерний просторовий розмах, велика кількість скульптури на фасадах і в інтер’єрі. Одними з основоположників архітектури бароко в Італії

Карло Мадерно і Лоренцо Бернинни. Одним з найбільш гармонійних споруд у стилі бароко є капела Коронаро в церкві Санта-Марія-делла-Витториа в Римі. Капела вражає поєднанням архітектури, живопису і скульптури великого Берніні. Лоренцо Бернинни — геній бароко, найбільший скульптор і архітектор даної епохи. Він був віртуозом в істинному дусі бароко, його твори захоплюють динамізмом, жвавістю і теплотою. За замовленням Папи Римського Бернинни працював над інтер’єрами собору святого Петра в Римі.

В інших країнах Європи стиль бароко в архітектурі теж був яскраво виражений. У Франції — це Версальський палац, Люксембурзька палац, будівля Французької Академії в Парижі; в Бельгії — Гранд-Плас у Брюсселі; у Росії — Петергоф; в Україні — Андріївська церква, Успенський собор Києво-Печерської Лаври; в Австрії — Шенбрун.

Епоха бароко народила багато музикантів і поетів. Сприйняття реального світу в літературі змінилося. Реалістичні описи часто замінювалися алегоріями, метаморфозами. Одними з найпопулярніших стали античні і вигадані сюжети, найпопулярнішими героями стали пастухи і пастушки. Це напрям в мистецтві отримав назву пасторалі. У поезії епохи бароко з’являються такі форми, як сонет, рондо, мадригал. Найвідомішими авторами цієї епохи були:

Ф. де Кведо, П.Кальдерон, Ш. Сорель, П.Скаррон, Фюретьер, Р. Гриммельсгаузен , В.Вуатюр, Д.Донн, С. Полоцький, Ф. Прокопович.

Мені особисто дуже імпонує стиль бароко, мені подобається його химерність, легкість, деталі. Може бути він не зовсім реалістичний, переобтяжений деталями, але він легко сприймається очима і вухами, якщо це стосується музики. Мені дуже подобається музика Баха — вона урочиста і сувора, змушує замислитися про сенс життя. Вівальді, Гендаль — це легкість і політ, радість і смуток.

В історії моди епоха бароко теж залишила свій незгладимий слід. Законодавцем моди в цю епоху був двір французького Короля-Сонце Людовіка XIV. Це був парад прикрашених костюмів як у жінок, так і у чоловіків. Мережива, банти, пряжки, підбори, перуки і «мушки» — все було занадто химерно і нарочито. Але багато з того що було придумано в ту епоху дійшло до наших днів і прижилося в сучасному костюмі в дещо зміненій формі. В цей же час з’явилося перукарське мистецтво — «куафюри». Розкіш була присутня скрізь. Люди оточували себе химерними і красивими речами в інтер’єрі: дзеркала в ліпних рамах, гарні меблі, статуетки, розкішний одяг і так далі.

У моєму рідному Києві є Андріївська церква побудована по проекту архітектора Растреллі. Це яскравий приклад архітектури в стилі бароко. Я люблю цю легку і світлу, немов летить над Подолом і Києвом церква. Вона велично підноситься над пагорбами міста і уособлює всю суть українського бароко.

Стиль бароко: розкіш і комфорт

Стиль бароко зародився в Італії в кінці 16-го століття. Саме слово «бароко» в перекладі з італійської означає «схильний до надмірностей». Поява цього стилю була обумовлена занепадом Італії в той період часу на міжнародній арені. І щоб продемонструвати свою могутність перед іноземцями італійська знать звернулася до мистецтва для створення ілюзії багатства і зверхності.

Меблі в стилі бароко. Фото: supershtori.ru

Основними рисами стилю бароко є прагнення до величі і пишності, контрастність, просторовий розмах, розкіш, динамічність образів, симетрія і змішування масштабів. Стиль бароко після його появи в Італії поширився в Голландію, Іспанію, Францію, Росію, Німеччину, Бельгію. Також він знайшов своє відображення в архітектурі, живописі, літературі, моді, інтер’єрі приміщень. Найяскравішими представниками цього стилю в літературі є Ф. Прокопович, С. Полоцький, П. Кальдерон, в образотворчому мистецтві — Рубенс, Караваджо, Мікеланджело, Рембрандт, в архітектурі — Л. Берніні, Ф. Борроміні, К. Мадерно.

Замок Шарлотенбург, стиль бароко, побудований в 17 столітті, Берлін. Фото: DR/Вікіпедія

Для архітектури в стилі бароко характерна цілісність, плинність складних криволінійних форм, великі розміри. У фасаді та інтер’єрі зазвичай присутні скульптури, безліч пристінків, рустовані колони, пілястри. Куполи, як правило, багатоярусні, складної форми. В епоху бароко популярним став П-подібний вигляд палаців. Сади і парки в стилі бароко набувають регулярного характеру (наприклад, Версальський парк). До видатних пам’ятників у цьому стилі належать Версальський і Люксембурзький палац (Франція), ансамбль Гранд-Плас (Бельгія), Новий і Літній палац (Німеччина) та ін.

Інтер’єр в стилі бароко. Фото: photos.com

В епоху бароко реалістичний світ поетами і письменниками сприймався як сон, ілюзія. Реальність у літературних творах перепліталася з алегорією. Дуже часто використовуються метафори, паралелізми, антитези, символи. Рядки віршів часто утворювали якийсь малюнок. В цілому, література бароко відрізняється прагненням до різноманітності, всеосяжності дослідження буття в контрасті (світло і темрява, вічність і час та ін.)

Архітектура в стилі бароко. Фото: photos.com

На моді культура бароко відбилася таким чином: чоловічі костюми і перуки набули особливої пишності, на костюмах з’явилося безліч прикрас, мережив і бантів; в моду увійшли ренграви — схожі на спідницю широкі штани з мереживами. Чоловічі чоботи були замінені туфлями з пряжками. В епоху бароко жінки носили плавно розширювану донизу сукню на підкладці з китового вуса, позаду якого був шлейф. Під платтям носили корсет. Жіночий костюм складався з двох спідниць: верхньої (темного кольору) і нижньої (світлого кольору). В побуті у жінок з’явилися віяла і муфти, у чоловіків — парасольки.

Знаменська церква в Московській області. Стиль бароко, початок 18 в.Фото: Істратов Вадим/Вікіпедія

Інтер’єр в стилі бароко відрізняється контрастними кольорами і використанням дорогих матеріалів. Стеля прикрашається фресками, стіни — розписаним мармуром, підлога — також мармуром, у деяких випадках у вигляді шахової дошки. Для прикрашання предметів інтер’єру бароко часто використовувалася позолота. Ліжка та шафи в цьому стилі набувають величезних розмірів, для їхнього виготовлення використовуються дорогі породи дерева (наприклад, цейлонське чорне дерево, південний горіх). Дзеркала, як правило, прикрашаються ліпниною з рослинним витким візерунком і скульптурами.

Меблі в стилі бароко. Фото: style4u.kz

Освітлення для інтер’єру в стилі бароко повинно бути приглушеним і м’яким, чого можна досягти свічками або світильниками з кольоровими абажурами. У цьому разі не слід використовувати лампи денного світла, оскільки вони не створять теплу, пишну палацову атмосферу в приміщенні. Слід зазначити також, що у формі меблів і деталей інтер’єру в стилі бароко переважають вигнуті лінії і витіюваті візерунки (кручені колони, в’юнкі стебла, гірлянди та ін.)

Стиль бароко успішно зберігся до нашого часу, це пояснюється тим, що майже у кожної людини є любов до розкоші і комфорту. Бароко — це не тільки стиль у мистецтві, а й спосіб життя.

Бароко — Вікіпідручник

Шаблон:В роботі

Бароко (від Шаблон:Lang-pt Шаблон:Lang-es та Шаблон:Lang-fr — перлина неправильної форми) — тривалий за терміном існування, універсальний стиль в мистецтві та ідейних пошуках Європи в 16-18 століттях.

Походження терміну «бароко» не зовсім ясне. Його пов’язують з португальським словом, що використовували для позначення перлинки неправильної форми. Згодом слово перенесли на інші явища мистецтва і життя, а потім і на назву цілого періода розвитку європейського мистецтва. що охопило практично всі галузі (література, архітектура, музика, живопис, графіка, скульптура, сади і парки, театр, мода, одяг, інтер’єр і його декор, надгробок ).

Первісно слово «бароко» несло несхвальний, дещо негативний зміст, позаяк явища культури і мистецтва помітно відрізнялись від врівноважених і ясних композицій доби відродження. Вимріяний ідеал доби відродження та самого бароко помітно відрізнялись. Ідеал бароко помітно ускладнився, спохмурнів, втратив одноманітність відродження, духовний світ бароко вже використовував всю гаму людських почуттів від насолод життям до скепсису, іронії, сумнівів, патетики і нестримної жаги до пізнання всього нового.

Слово «barocco» зустрічається і в італійських джерелах стосовно нечесного прийому в торговлі. Французькі класицисти перенесли близько середини 18 століття цей термін в художню літературу. Італієць Ф. Міліція у 1797 застосовує його в сучасному нам сенсі наукового терміну.

В 20 ст. бароко як стиль і явище культури був повністю реабілітований від негативного ставлення, став предметом наукового вивчення і досліджень в різних країнах, незважаючи на загибель і руйнаці багатьох пам’яток історії, архітектури та скульптури . Поглибленню знання про бароко сприяли числені виставки в різних країнах, видання про бароко, наукові конференції, створення окремих експозицій в художніх музеях, нарешті — створення перших музеїв, що висвітлюють тільки тематику бароко (Австрія, Німеччина, Мексика).

Італійські витоки[ред.]

Бароко має італійські витоки. Риси бароко вже притаманні творам Мікеланджело Буонарротті, великого авторитета в мистецтві Італії, скульптора, інженера, архітектора і фрескіста-художника.

Раннє бароко тривалий час співіснувало з пізнім відродженням та новонародженим маньєризмом як в культурі і художній практиці Італії, так декотрих країн Європи. Провідні позиції в розвитку бароко посіли Італія та Нідерланди. Дещо пізніше до них приєдналась Франція, культура котрої майже на всіх етапах власного розвитку мала власні особливості та здатність створювати зразки для наслідування ще з доби готики.

Терміни існування[ред.]

Бароковий стиль домінував у європейському мистецтві в 17 столітті. В деяких країнах він також захопив кінець 16 і середину 18 століть (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Представниками цього стилю є Пітер Пауль Рубенс, Антоніс ван Дейк, Франс Снейдерс, Ян Бокхорст (Фландрія), в живописі: П’єтро да Кортона, Мікеланджело Караваджо, Валантен де Булонь, Матіас Стомер, Танціо да Варалло, Алессандро Маньяско, в архітектурі Франческо Борроміні, Лоренцо Берніні, Доменіко Фонтана (Італія), Бартоломей Растреллі, Бланк Карл Іванович, Савва Чевакінський, Ухтомський Дмитро Васильович (Росія), в літературі: Педро Кальдерон (Іспанія), А. д’Обіньє (Франція), Михайло Ломоносов (Росія), в музиці період бароко тривав з 1600 до 1750, представниками якого є Клаудіо Монтеверді, Антоніо Вівальді, Бах Йоганн Себастьян, Гендель Ґеорґ Фридерик.

Характерні риси бароко[ред.]

Культура та література бароко позначена прагненням вразити читача пишним оздобленням твору, відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу, алегоризмом, різкими контрастами, тенденцією життєсвердного сприйняття дійсності, вираженням просвітницької тематики.

Характерною є пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій. У бароковій архітектурі панують сильні контрасти об’ємів, перебільшена пластика фасадів, ефекти світлотіні та кольору. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У музиці — поява опери, розвиток вільного поліфонічного стилю (зокрема у творчості Йоганна Себастьяна Баха).

Експансія (наступ) бароко з Європи[ред.]

Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним слідує Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення в країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти, войовниче і агресивне.

Регіональні особливості бароко[ред.]

Бароко мало свої регіональні особливості. Тому бароко Мексики чи Бразилії ніколи не сплутаєш з бароко Португалії або Австрії чи України. Звичайно, головний напрямок задавали італійці та єзуїти, тому стиль бароко дещо помилково називали «стилем єзуїтів». Хоча саме єзуїти зробили бароко своїм характерним стилем та будували собори та монастирі саме в бароковому стилі.

Правдою буде ствердження, що в бароковому стилі були два напрями — бароко світське (палаци знаті та королівських родин, монументи володарів країн) та бароко церковне (релігійні споруди від монастирів до поодиноких каплиць). Напрями існували окремо, але постійно збагачували один одного схожими засобами обробки та використання матеріалів чи декору. Тому в 18 ст. зала церкви нагадувала пишну залу палацу і навпаки, що помічали й сучасники.

Серед визначних зразків світського бароко садово-палацові ансамблі Вілянов у Варшаві (Польща), мисливський замок Ступініджі біля Турину (Італія), Шенбрунн у Відні (Австрія), низка замків і палаців Чехії, Німеччини, Франції, Швеції, Угорщини, Словаччини.

Малюнки доби бароко[ред.]

Світські фрески доби бароко[ред.]

Катедральний собор, Монца, Італія. Декоративні фрески внутрішнього дворику, 18 ст., вапнякові фарби

Палаци доби бароко в Італії[ред.]

Каплиця в палаці Казерта.

Палаццо Каріньяно, Турин, Пьємонт
Палац Ступінідж (заміський мисливський замок-палац), Турин
Королівський палац Портічі, неподалік Неаполя
Князівський палац Сассуоло, Модена
Палац Казерта, неподалік Неаполя
Палац Казерта, один з чотирьох внутрішніх дворів
Фасад палацу Каподімонте у парк, Неаполь

Друкована графіка доби бароко[ред.]

Фердинандо Бібієна (1656—1743), копія гравера Доменіко Бонавера, «Фонтанний дворик, театральна декорація»
Гравер Пауль Трогер, «Портрет скульптора Г. Доннера» (1993—1741), Австрія
Пауль Декер (1677—1713), гравюра «Умовний князівський палац і сад бароко», 1711

Барокові художники Італії (велична манера, академізм 17 століття)[ред.]

Аннібалє Каррачі. «Оплакування Христа», Відень.

Паоло Безенці. «Апостол Петро ». Галерея Уффіці
Аннібалє Каррачі. «Куди прямуєш, Господи? » , Національна галерея, Лондон.
П’єтро да Кортона. «Мучеництво Св. Лаврентія»
Даніеле Креспі. «Видіння св. Йосипа, земного батька Христа»

Барокові художники Італії (караваджизм)[ред.]

Барокові художники Фландрії[ред.]

П. П. Рубенс. «Мучеництво апостола Андрія Першозваного», 1638 р.

Теодор Ромбоутс. «Приватний бенкет». 1634 р.

Ян Бокхорст. Триптих з Преображенням Христа. Наріжні стуки із символами чотирьох євангелістів. Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Каліфорнія.
Ян Фейт (1611—1661). «Дерев’яна цеберка і овочі».
П.П. Рубенс. «Храм Януса». Двері бога війни зачиняють алегорії миру і мистецтв.
П.П. Рубенс. «Маркіза Брігіда Спінола Доріа», 1606 р.
Франс Снейдерс. Спритна курка, Національна галерея, Осло.
Худ. Жерар Дюфе, «Христа беруть під варту», 1620 рік. Бостонський музей образотворчих мистецтв.
П.П. Рубенс. «Портрет невідомої пані в кріслі», 1630 р.

Див. також[ред.]

Джерела. Список рекомендованих джерел (recommended reading)[ред.]

Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
Наливайко Д. С. БАРОКО // Шаблон:ЕІУ
Нариси історії архітектури Української РСР. — К., 1957.
Українська радянська енциклопедія : у 12-ти т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Алпатов М. В. Всеобщая история искусства, т. 2. М.—Л., 1949.
Вельфлин Г. Ренессанс и бароко. Пер. с нем. — СПБ, 1913.
Вельфин Г. Ренессанс и барокко. Исследование сущности и становления стиля барокко в Италии. — СПб : Азбука-классика, 2004. — 287 с.
Виппер Б. Р. Архитектура русского бароко. — М. : Наука, 1978.
История русского искусства, т. 1. — М., 1957.
Программы по истории украинского искусства. Академия архитектуры УССР. — К., 1956.

Архітектура бароко — Вікіпедія

Архітекту́ра баро́ко — період в розвитку архітектури країн Західної Європи і Америки (особливо в Центральній та Південній), що охопив приблизно 150—200 років. Період почався в кінці 16 століття і завершився в кінці 18-го. Бароко (як стиль) охопило всі різновиди мистецтва, але найбільш яскраво відбилося в живопису, театрі (і пов’язаній з ними літературі), музиці, архітектурі.

Джерела архітектури бароко[ред. | ред. код]

Витоки бароко йдуть з архітектури Розвиненого Відродження Риму, бо перший дійсно великий і величний архітектурний ансамбль створив у Ватикані Браманте (1444—1514). Це двір Бельведер завдовжки 300 метрів, що був побудований в єдиному стилі при збереженні різних функцій будівель (Бельведер з античними скульптурами, регулярний сад, Ватиканська бібліотека і театр просто неба). Але всі форми архітектури досить спокійні, врівноважені і це значить, що це ще не бароко.

Ідею Браманте по створенню ансамблю з декількох будівель підхопив Віньола (1507—1573). Він не мав потужних можливостей Браманте в використанні багатьох будматеріалів і площ. Тому його ансамбль вілли Джуліа для папи римського Юлія ІІІ (понтифік у 1550—1555 роках) невеликих розмірів. Але віллі притаманні вже всі риси бароко: єдиний ансамбль з павільйонами, садом, фонтаном, німфеєм, сходами різних типів, що пов’язують тераси різного рівня. Вілла сильно відокремлена від навколишнього середовища, замкнена на собі, як більшість будівель Відродження, а її архітектура теж врівноважена, як і більшість споруд тієї доби .

Напруженість, велетенські розміри, нервовість й емоційна насиченість — це все додав до ознак бароко Мікеланджело. Саме в творах Віньоли та творах періоду пізнього Мікеланджело дослідники вбачають витоки архітектури бароко.

Характеристика стилю[ред. | ред. код]

у церквах — широкі нави, іноді овальної форми.
часткова або свідома неповнота архітектурних елементів.
ефектне використання світла, або сильних контрастів світла і тіні (наприклад, церква Вельтенбурга в Німеччині) або рівномірне освітлення за допомогою кількох вікон (наприклад, абатство святого Мартіна поблизу Штутгарту).
розкішне використання кольорів і орнаментів з дерева (часто позолочених), гіпсу або штукатурки, штучного мармуру.
великомасштабні стелі, що вкриті фресками.
зовнішній фасад часто характеризується ефектним центральним виступом.
інтер’єр являє собою місце для живопису, скульптури.
ілюзорні ефекти, такі як: оптичні ілюзії, поява тривимірних об’єктів, а також змішання живопису та архітектури.
грушоподібні куполи в баварському, чеському, польському та українському бароко.

Швейцарський мистецтвознавець Генріх Вьольфін вказує наступні характеристики стилю: живописність, ілюзія динаміки та монументальність, для розкриття яких використовуються такі засоби як використання світла й тіні, розмив контуру, порушення правильності (живописний безлад), напружена композиція (вісь зображення розміщується під кутом), використання мотиву нашарування одного предмету на інший. Завдання барокового мистецтва — захопити глядача силою пристрасті, створити миттєвій ефект.

палаццо деі Консерваторі (проект Мікеланджело Буонаротті)

Монументальність: масштаби як сакральних будівель, так і приватних, збільшуються, прекрасне ототожнюється з колосальним, грандіозним. Новий стиль прагнув композиційної єдності твору, що досягалося завдяки зміні пропорцій будівель, а також більшій виразності окремих деталей. Замість потрійного розчленування архітраву постає подвійне; балясини з двох однакових половинок стають цільними. Архітектори відмовилися від принципу поділу фасаду на декілька поверхів. Так, Мікеланджело в проектах будівель Капітолію об’єднує поверхи палаців пілястрами колосального ордеру. Римські майстри для зміни вертикального поділу фасаду виділяли один з поверхів за розмірами й декоруванням, а Берніні комбінував ці два мотиви: нижній поверх трактовано як цокольний, ряд пілястр проходить по всій довжині будівлі. Бароко змінює принцип горизонтального та вертикального поділу будівель, відмовляється від слідування золотому перетину. Бокові частини поступаються самостійною роллю задля збільшення центрального нефу. У флорентійських базиліках раннього Відродження співвідношення бокового нефа до головного дорівнювало 1:2, цим же визначався поділ плоскостей та їх співвідношення. У церкві Іль-Джезу (Віньола, 1568) бачимо фактично один неф з капелами. На відміну від епохи Ренесансу, де головною була гармонійність твору, співвідношення великих і малих частин будівлі, відображення цілого в кожній деталі, бароко подає лише величезне й колосальне за розмірами. Для демонстрації цих архітектурних принципів можна порівняти собор Св. Петра Браманте та собор Св. Петра Мікеланджело. У Браманте форма поперечних частин хреста повторюється двічі, кожного разу в менших пропорціях. Обидва архітектора використовують колосальний ордер, проте Браманте для закінчення рукавів хреста зберіг оформлення невеликими колонами, співрозмірними людині. За допомогою такого методу грандіозне стає зрозумілим та гармонічним для людини. Мікеланджело прибирає ці портики з проекту. Фасади церков та приватних будинків збільшуются в горизонтальному напрямку. Фронтон низько спущено, з обох боків часто розміщено важкі акротерії, цоколь занижено, несучі частини перевантажені високими аттиками над антаблементом. Напівкруглу арку замінює елліптична (вперше використовується Мікеланджело на другому поверсі палаццо Фарнезе), відповідно стиснено цоколі колон. Верхній поверх палаццо деі консерваторі у Римі тяжко поставлено на непропорційно низькі та тонкі колони, інтервали між якими зменшено. Змінюється і саме відношення до матеріалу: камінь використовується більш м’яко, стіни являють собою цільну масу. Цегла приховується тиньком. Гострота ліній пом’якшується, кути заокруглюються. У декорі мармур часто замінюється травертином (пористим каменем, що не потребує тонкої обробки, вперше застосовано Мікеланджело в палацці Фарнезе). В інтер’єрі використовується зображення родинних гербів, стилізовані вінки, пальмове листя. Прямі кути вилучено навіть в дрібних деталях (наприклад, профілі пілястр цоколю). Колони часто замінюються чотиригранною опорою (колонна плавно виступає з базису, тоді як чотиригранна опора масивна й підкорюється масі стіни). Це правило стосується римської архітектури, оскільки у приморських містах (Генуя, Неаполь, Палермо) від колони не відмовлялися.

Свій внесок в архітектуру бароко зробив і маньєризм. Попри всі недоліки і примхи, майстри маньєризму підхопили естафету інтелектуальних пошуків, високої ерудиції, віртуозної майстерності, науковості і передали її архітекторам італійського Ранішнього бароко (Джакомо делла Порта, Доменіко Фонтана, Карло Мадерно).

Саме в цей час (за потребами суспільства) виникають типи величного міського палацу, барокового монастиря, заміської вілли з палацом і бароковим садом. Фасад церкви Il Gesù в Римі (арх. Джакомо делла Порта, 1573—1584 рр.) став зразком для будівництва багатьох церков як в Італії, так і далеко за її межами (Париж , Гродно, Львів, Олика та ін.)

Від маньєризму бароко успадкувало також потяг до незвичного, дивовижного, вражаючого. Особливо це відбилося в ландшафтній архітектурі, садах і парках бароко (велетенська скульптура або велетенська ж гротескова маска, театр просто неба, незвична будівля з екзотичними деталями тощо). Ще більшим потягом до незвичного означені колекції — гравюр, мінералів, закордонних рослин (і оранжереї для них), створення кабінетів курйозів з першими музейними збірками.

Архітектура Розвиненого бароко в Італії[ред. | ред. код]

Наступне покоління архітекторів бароко дасть віртуоза Борроміні (1599—1667), який дивно проектував, дивно креслив, дивно будував.

Саме Борроміні сміливо відходив від класичних канонів, авторитетних рішень, попередніх правил, міг (і проектував) будівлю небаченої складності і міг (і будував) цю складну будівлю. Це Борроміні справжній спадкоємець нервової, ємоційно насиченої архітектури Мікеланджело Буонаротті, ніж Лоренцо Берніні чи П’єтро да Кортона.

Цікавий шлях як архітектор бароко пройшов Ювара. Він починав як сценограф і помічник в перебудові театральних будівель. Не всі його проекти здійснювались. Але від будівлі до будівлі він набирав досвіду. Якщо Доменіко Фонтана (1543—1607) чи Франческо Каратті (?-1675) використовували тип видовженого палацу-блоку без гри об’ємів, Ювара підсилює виразність своїх палаців діагональними побудовами, ризалітами, грою різних за висотою об’ємів. Декор стає дедалі менш стриманим, не цурається русту, пілястр і колон. Але будівлі не стають зразками класицизму, зберігаючи велич, різноманітність і красу саме бароко. Важливою відзнакою архітектурного стилю Ювари стали надзвичайно виразні силуети будівель (замок Ступініджі, палац Орьєнте, базиліка Суперга).

Палац Аранхуес,Іспанія.
Турин, базиліка ді Суперга,Італія
Мадрид, палац Орьєнте
Турин, Італія, мисливський замок Ступініджі біля Турину

В 17 столітті Австрія як держава мала недовгий період піднесення. Будівництво в стилі бароко почалося задовго до 1690-х років. Один з перших зразків барокового собору в місті Зальцбург виник у 1611—1628 роках. Вже тоді широко використовувалися проекти і праця архітекторів Італії, бо бароко Австрії розвинулося під могутнім впливом бароко Італії. Так, собор в Зальцбурзі будував італієць Сантіно Соларі. А в захопленій і підкоренній Австрією Празі по замовленнях австрійців-переможців працювала вже ціла армія архітекторів, декораторів і художників Італії (від архітектора Каратті до садівника Себрегонді).

палац Шенбрунн на старій гравюрі
Палац Грассалковичів в Братиславі (нині резиденція президента Словаччини)

Учнівський період закінчився приблизно через 70 років. Вже найбільша барокова споруда Відня — палац Шенбрунн — будується австрійцями Йоганом Бернгардом Фішером фон Ерлахом та його сином Йозефом Еммануелєм. При цьому Шенбрунн не схожий на жоден з палаців Італії. В самому Відні будують барокові — палац принца Євгена Савойського (Бельведер), Богемську канцелярію, Придворну бібліотеку, церкву Св. Карла Борромея (Карлскірхе), палаци аристократів. Австрійська провінція пишається справжнім шедевром — бароковим монастирем в містечку Мельк (арх. Я.Прандтауер, Й.Мунгенаст).

Не всім архітекторам і в Австії вистачало замовлень. Вони їдуть на заробітки (Фішер фон Ерлах, Гілдебрандт, Пільграм). Так шедеври австрійського бароко поширюються і їх можна зустріти як в самій Австрії, так і в колись підлегих, захоплених країнах (барокові палаци Праги, палац герцога Естергазі в Фертеді, палац Грассалковича в Гьодельо в Угорщині, бароковий монастир-шедевр в Ясові, Словаччина, низка барокових соборів в містах Словаччини та ін.)

Власні собливості запровадження архітектури бароко мало місто Прага. Чехію захопила Австрійська імперія, і бароко в Прагу привезли завойовники. Первісно їх обслуговували майстри Італії, котрі не знаходили на батьківщині ані замовлень, ані використання своїх універсальних знань.

Зафіксована участь майстрів Італії ще в побудові готичних соборів Франції. В 17 столітті архітектори Італії розвезли нові архітектурні ідеї по всій Західній Європі. Видатні майстри робили і в Празі. Найбільш обдарованим серед першої генерації майстрів бароко в Празі був Франческо Каратті (? — 1677), що побудував надзвичайно ефектний Чернінський палац. Довжина готичного собору Св. Віта в Празі дорівнювала 124 метри. Чернінський палац уже мав довжину 150 метрів. А подібного фасаду годі й шукати в самій Італії.

Видатним зразком архітектури бароко в Празі став і Валдштейнський палац, над яким плідно попрацювало одразу декілька архітекторів-італійців, серед яких Джованні П’єроні, Андреа Спецца, Ніколо Себрегонді. Останній розпланував дивний сад бароко на несиметричній ділянці, значно прикрасивши і палацовий ансамбль, і саму Прагу, практично перший сад бароко в столичному місті.

Серед представників періоду Розвиненого бароко слід назвати батька и особливо сина Дінценгофера Кіліана Ігнаца. Зразки барокових споруд в Празі обмежувались спочатку поодинокими палацами та церквами. Середньовічне планування Праги не постраждало. Але в місті з’явились виразні архітектурні домінанти, що надали місту значного художнього забарвлення вдруге після доби готики.

Батько і син Дінценгофери, церква Св.Микулаша, Прага.
арх. Франческо Каратті, бароковий фасад базиліки Св. Георгія, Прага.
Костел Страговського монастиря,інтер’єр, Прага.

Бароко і західноєвропейський театр[ред. | ред. код]

Барокова архітектура Португалії[ред. | ред. код]

Національний палац Мафра, головний фасад.

Бароковий інтер’єр бібліотеки монастиря в палаці Мафра.

Нартекс базиліки в палаці Мафра
Мафра, внутрішній дворик і галерея
Дверний отвір і скульптури Св. Йосипа та Св. Анни
Алмансил. Головний фасад з фігурним фронтоном і сюжетним панно азулежу.
Алмансил. Церква Сан Лоренсо, головний вівтар, фото 2013 року

Церква Розаріо дос Ретос, 1763–1784 рр., м. Ору Прету Катедральна церква, Ріо де Жанейро.

Церква Христа, м. Конгоньяс
Місто Сен-Жуан-дель-Ріу.
Місто Сальвадор, історичний центр колоніальної доби.
Церква Морро дос Гварарапес.
Школа дона Педро ІІ, Белу Оризонті, необароко.(Escola Estadual Dom Pedro II, em Belo Horizonte, no estilo Neocolonial).

Шедеври архітектури бароко в Україні. Західні землі[ред. | ред. код]

Доба бароко в Україні припала на період, коли країна була роздерта між міцними сусідніми державами. Тому Правобережна Україна мала зразки бароко, що йшли з католицького центру світу — Риму та Польщі. Один з перших зразків бароко у Львові — Стрітенський костел босих кармеліток (1642—1644 рр.), це копія церкви Св. Сусани у Римі (арх. Карло Мадерна, 1603 рік). Але ерудиція і таланти архітекторів швидко дали змогу відійти від копіювання римських зразків і творити оригінальні споруди (костел і монастир бернардинів, Гвоздець, костел і монастир кармелітів босих, Бердичів, каплиця Параскеви П’ятниці, Підкамінь, Домініканський монастир, Богородчани, Петропавлівський костел, Кам’янець-Подільський, костел Вознесіння, Золочів та ін.) Серед найкращіх зразків бароко — костел Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці, Івано-Франківська обл, (арх. Бернард Меретин).

Особливо талановиті і оригінальні невеликі костели польського архітектора Войцеха Лєнартовича в теперішніх Новоукраїнці та Угневі, справедливо не оцінені досі. Він будував без копіювання уславлених зразків.

Надзвичайними стали і комплекси барокових будівель у Почаєві (арх. Г. Гофман) та у Кременці (Єзуїтський колегіум і костел, 1731—1743 рр., арх. П. Гіжицький).

Бароко на західних землях здебільшого церковне (костели, монастирі, каплиці). Але мало місце і світське бароко — садиба в Оброшино, палац в Ізяславі, палац греко-католицьких митрополитів в комплексі собору Св. Юра у Львові.

Чудовим зразком пізнього бароко на Правобережній Україні став костел Непорочного Зачаття Діви Марії (1786—1791 рр.) в нинішньому селі Мурафа Вінницької області, хоча в ці часи почав домінувати стиль класицизм.

Бароко на Лівобережній Україні[ред. | ред. код]

Ці землі межували з Диким полем, тому заселення і розбудови йшли лише в північних і центральних районах. В нинішніх Донецькій, Луганській, Херсонській, Одеській областях нема зразків архітектури бароко.

Великим бароковим центром став лише Київ, де домінувало церковне будівництво. Київ став справжнім перехрестям різноманітних впливів, що йшли від самої України (арх. Григорович-Барський, Ковнір Степан Дем’янович), Польщі, Німеччини (арх.Шедель Йоган-Ґотфрід), Растреллі (Російська імперія). Недослідженими і зруйнованими залишились барокові польські костели Києва.

Поодинокими зразками світського бароко в Києві стали Будинок митрополитів (1722, 1748-57 рр.) та колишня Бурса (1763—1767 рр.), Маріїнський палац (арх. В.Растеллі). Особливе місце посіла стара будівля Києво-Могилянської академії.Серед інших міст заслуговують уваги Харків (Успенський собор), Козелець (собор Різдва Богородиці), барокові вівтарі деяких церков.

Галерея (споруди доби бароко в Україні)[ред. | ред. код]

Шубарт П. Бароко та його розвиток в архітектурі міст Східної Галичини. — Одеса, 2012.
Бароко в России. — М., 1926. (рос.)
Бароко в славянских странах. — М. : Наука, 1982. (рос.)
Виппер Б. Р. Архитектура русского бароко. — М. : Наука, 1978. (рос.)
История русского искусства. — М. : изд. АН СССР, 1960. — Т. 5. (рос.)
Локтев В. О втором призвании зодчества // Декоративное искусство СССР. — 1986. — № 3, 1986. (рос.)
Локтев В. Этот непонятный отец бароко // Архитектура СССР. — 1982. — № 9.(рос.)

Українське бароко — Вікіпедія

Не плутати з Бароко в Україні — творами мистецтва стилю бароко на території України.

Украї́нське баро́ко або Коза́цьке баро́ко — мистецький стиль, що був поширений на українських землях Війська Запорозького у XVII–XVIII століттях. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Європейський стиль бароко[ред. | ред. код]

Точно етимологія терміну «бароко» не визначена й досьогодні, але найпопулярніша версія — від португальського «perrola barroca», тобто «перлина неправильної форми», що дуже влучно характеризує стиль. Під бароко розумілося щось примхливе, часом навіть до дивацтва, чудернацтва. Найбільше розповсюдилося в Італії у XVI та XVII століттях. Назва була придумана естетами XVIII ст. як глузлива, далі успадкована художньою критикою XVII ст., що вважала цей напрямок кризою стилю, занепадом краси та гарного смаку. Але з часом термін «бароко» втратив негативний підтекст і став використовуватися для визначення цього художнього напрямку, якому притаманні вибагливість, химерність, ошатність, складні динамічні форми.

Для барочної архітектури характерні викривлення форм, овальні зали, різноманітні арки, примхливі сходи тощо. Іноді аж занадто складний декор: ліпнина, різьба, карбування, інкрустування, позолота. В оздобленні приміщень переважають рослинні мотиви: гірлянди квітів, листя, вінки.

Архітектура бароко нехтує симетрією у композиції, відкриває принципово нові просторові рішення. Стіна начебто позбавляється притаманних їй ознак монументальності, набуваючи натомість такої пластики та динамізму, яких ніколи досі не було. Виникають будівлі із випуклими, увігнутими, криволінійними фасадами. В інтер’єрах з’являється вигадлива ускладненість — скруглені кути, широке використання дзеркал, розписи стін і стель із застосуванням ефекту розширення простору, перетікання його у химерну височінь. Всі ці ефекти надають інтер’єрові підкреслену декоративність та деяку театральність. В інтер’єрі, і особливо в оздобленні фасадів, спостерігається чимало таких елементів, як скульптурні групи, вази, барельєфи, картуші (архітектурна форма у вигляді овалу, що містить напис) тощо.

Зародження українського бароко[ред. | ред. код]

Період другої половини 17—18 століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні три століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові «українське бароко».

У цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типові споруди стилю бароко будуються на західноукраїнських землях, особливо у Львові. Народжується українська національна архітектурна школа, що дала світові таких відомих майстрів як І. Григорович-Барський, С. Ковнір, Іван Зарудний.^[1]

Українське бароко 17 століття нерідко називають «козацьким». Це, звичайно, перебільшення, але якась частина істини в такому визначенні є, бо саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало творів архітектури та живопису, створених на замовлення козацької старшини. Але козацтво не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого замовника. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей. Козацькі думи, козацькі пісні, козацькі танці, козацькі літописи, ікони, козацькі собори — все це не порожні слова. За ними — величезний духовний досвід 17—18 століть, значну частину якого пощастило втілити у своїй художній діяльності саме козацтву. Все це залишило в культурній свідомості народу глибокий слід. А краса козацького мистецтва породила легенду про золоте життя під булавою гетьманів, про козацьку країну, країну тихих вод і світлих зір.

Стиль бароко найвиразніше проявився у кам’яному будівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і пов’язаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригінальний варіант барокової архітектури, який називають українським, або «козацьким» бароко. Позитивне значення мала побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві, 1766 р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У кам’яних спорудах Правобережжя переважало «загальноєвропейське» бароко, але і тут найвидатніші пам’ятки не позбавлені національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові, а також Києво-Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові та ін.). Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївського собору, головної церкви в Почаєві.^[2]

«Козацький собор» древніший за саме козацтво. Першу відому п’ятиверху церкву збудував над могилою Бориса і Гліба у Вишгороді давньокиївський архітектор за наказом Ярослава Мудрого.^[3]

Такі хрещаті дерев’яні храми — типове явище в традиційному народному будівництві. Козацтво не вигадало тут нічого незвичайного, неймовірного чи небувалого. Його заслуга в тому, що цей, поширений з давніх часів, тип великої дерев’яної церкви, воно вдягло у камінь, прикрасило безліччю чудових пластичних мотивів, вдосконалило й підняло кілька споруд такого роду на рівень найдосконаліших виявів європейського архітектурного мистецтва.

Перше таке кам’яне диво на Лівобережній Україні з’явилося в столиці найбільшого козацького полку в Ніжині 1668 року. З’явилося не в монастирі, а, як і належить козацькому собору, на широкій площі серед міста. Через кілька років подібна споруда з’явилася в Густинському монастирі, знаменуючи собою союз козацтва і церкви в національно-визвольній боротьбі.

Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва[ред. | ред. код]

Твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, стародруки, що належать до одного з найцікавіших періодів в історії культури українського народу — другої половини XVII — XVIII століть — часу становлення та розвитку в українському мистецтві загальноєвропейського стилю бароко. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Специфічно національні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва — архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров’я та Києві, який у XVII столітті стає центром художнього життя України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, пов’язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало художній школі та друкарні Києво-Печерської лаври.

Сміливістю смаків відрізняються і тогочасні українські меценати з середовища духовенства чи світські.

Парадну форму барокового малярства становлять розписи іконостасу — неповторні й високі досягнення староукраїнської культури, що мають світове значення. Вони сповненні розгорнутою символікою, яка прочитується у виразних, театрально піднесених жестах, урочистих постатях, світлових ефектах, лініях драпірування тощо.

Провідне місце у культурному житті тодішнього суспільства посідав жанр портрета, який також відноситься до яскравих і самобутніх явищ національної художньої культури. Художня мова відтворення портретного образу своєрідно використовувала європейські барокові ідеї та національні традиції, яким також були притаманні риси театралізації, умовності, певна символічна система. Вишуканий стиль бароко якнайкраще виражав духовні інтереси української козацької старшини й вищого духовенства, їхні прагнення до рафінованої аристократичності. Значною мірою через портрети сотників і полковників, видатних політичних і культурних діячів епохи козацької автономії ми маємо уявлення про військових і політичних діячів України тих часів.

Гравер Іван Щирський. «Тріумфальне знамено» на честь ректора П. Калачинського (Києво-Могилянська академія), 1698
Франциск Смуглевич: «Смерть Яна Ходкевича в Хотині 1621 р», серед присутніх — П. Конашевич-Сагайдачний в червоному
Розп’яття з лубенським полковником Леонтієм Свічкою, кінець 17 століття

Пам’ятки мистецтва із зібрання Києво-Печерського заповідника в основному, належать, до київської школи, яка в значній мірі визначила стилістичні особливості майстрів на території всієї України. Становлення стилю бароко в різних видах українського мистецтва проходило не одночасно. Нові художні тенденції в середині XVII століття знайшли своє втілення перш за все в книжковій графіці та іконописі, проявляючись у посиленні емоційного звучання релігійних сцен, у конкретизації місця дії та образів, наближення їх до народного типажу, що призвело до зміни засобів їхньої художньої виразності. У ювелірному мистецтві України вже з другої половини XVII ст. помітно ускладнення форм виробів та їхньої орнаментики. Поступово предмети набувають все пишнішого декору з використанням в орнаменті листя аканта, гірлянд з квітів та плодів, стилізованих черепашок.

Нові віяння доби бароко проявилися і в художньому гаптуванні, в якому сильними були старовинні візантійські традиції. Для XVII століття характерна ще статичність композиції та площинний малюнок зображень. Але вже на межі століть відбувається різка зміна техніки гаптування, обумовлена перемогою нового художнього напрямку. Композиції стають вільні та пластичні, майстрині намагаються передати перспективу та об’ємність, широко використовується рослинний орнамент. Синтез мистецтв, притаманний стилю бароко, знайшов в українському мистецтві яскраве відтворення. Насичені за колоритом барокові ікони, разом з соковитим позолоченим різьбленням іконостасів, складали органічний та цілісний ансамбль, що полонив величністю та декоративністю загального звучання. Барокові риси проявляються і в оформленні стародруків, гравюри яких набувають складної композиції та пишних декоративних форм. Творчість українських художників XVIII століття — граверів Олександра та Леонтія Тарасевичів, І. Ширського, Гр. Левицького, майстрів-ювелірів — І. Равича, М. Юревича, І. Атаназевича та інших, що відмічена національною своєрідністю та самобутністю, здобула заслужену славу українському мистецтву.^[4] Мистецтво України доби бароко, яке створювалось на основі народної естетики в тісному взаємозв’язку з мистецтвом інших країн, являє важливий етап у розвитку духовної культури українського народу.

Успенський собор Києво-Печерської Лаври

Українське бароко відрізняється від західноєвропейського стриманішими орнаментами та спрощеними формами. З’явилося у XVII столітті. В українській архітектурі отримало ще назву козацького бароко. Та найчастіше його називають мазепинським бароко, оскільки воно набуло найвищого свого розвитку та завершення в часи гетьманства Івана Мазепи.

Культура й мистецтво посідали важливе місце в житті та діяльності гетьмана, а в своєму меценатстві Іван Мазепа не мав собі рівних в історії гетьманської України.^[5]

Мазепинська доба створила свій власний стиль, що мав прояви не лише в архітектурі, образотворчому мистецтві та літературі, але й в цілому культурному, і навіть побутовому житті гетьманської України. Це був близький родич західноєвропейського бароко, але одночасно й глибоко національний стиль.

Українські архітектори того часу намагалися об’єднати в кам’яному храмовому будівництві європейський вплив мистецтва бароко із набутими ними самими традиціями будівництва дерев’яних храмів. Історики мистецтва вважають, що українське бароко утворило оригінальний і блискучий синтез західноєвропейських барокових форм та місцевих мистецьких традицій. Найбільш яскраво і самобутньо стиль мазепинського бароко проявився у культовому зодчестві. В українських церквах того періоду спостерігається кілька типів, один з яких — це здебільшого монастирські собори — сходить до традицій давньоруської архітектури, а решта — до типового українського дерев’яного церковного зодчества.

Як і численні будівлі XVI—XVII століть, багато древньоруських храмів XI—XII століть були перебудовані у XVII—XVIII століттях, отримавши нове оздоблення, новий вигляд, і таким чином вони стали яскравими зразками мазепинського бароко. До них передовсім належать київські Софійський собор, церкви Видубицького та Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенський собор Києво-Печерської Лаври та інші.

Однак під мазепинським бароко розуміється нова епоха не лише в розвитку архітектурного стилю. Це взагалі бурхливий розвиток як мистецтва: архітектури, іконопису, портретного живопису, гравюри, художнього литва тощо, так і ремесла.

Українське бароко в Росії[ред. | ред. код]

Наприкінці XVII — на початку XVIII століть у зв’язку із реформами Петра I в Росії на вищих церковних посадах опинилась значна кількість церковних ієрархів — вихідців з тогочасної України. Вони внесли деякий вклад і в архітектурні смаки тогочасної Росії. На багатьох спорудах означились впливи українського мистецтва, а деякі збудовані безпосередньо в стилі козацького (українського) бароко. До найкращих зразків українського мистецтва на теренах Росії належать комплекс Троїцького монастиря в Тюмені та Воскресенський собор в Старочеркасськой.

Дев’ятидільний дев’ятибанний Військовий Воскресенський собор (1706-1719) — колишній головний храм донських козаків.
Казанська церква у Вузькому (Москва, 1697-1698) має виразні риси українського бароко
Комплекс Троїцького монастиря в Тюмені, 1710-1750-і. Закладений митрополитом Філофеєм (Лещинським) — українцем за походженням.
Комплекс Троїцького монастиря в Тюмені (1715) свідчить про вплив українського зодчества на перші кам’яні споруди Сибіру

Архітектори, причетні до українського (козацького) бароко[ред. | ред. код]

Період, що був після ренесансу, названий бароко, довго сприймався як відхилення від канонізованих норм естетики попередньої епохи, мав на собі тавро чогось химерного, негармонійного. Дух епохи бароко в Україні стверджували великі національні зрушення, козацькі звитяги, повстання проти поневолювачів, боротьба проти національного та релігійного утиску.

Бароко мало синтетичний характер, охопивши всі сфери духовної культури — архітектуру, літературу, образотворче і прикладне мистецтво, музику, театр. Це був універсальний стиль, особливості якого закономірно і глибоко виявилися в багатьох ланках духовного життя суспільства.

Українське бароко 17 ст. називають «козацьким», тому що саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей.

Українське козацьке бароко розвивалось під впливом норм естетики, з одного боку — європейського бароко, з другого — народної. Разом з тим воно є ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з національних шкіл цього великого художнього стилю.

Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 80. Архітектура українського бароко
Марко Роберт Стех. «Очима культури» № 81. Український бароковий театр
Марко Роберт Стех. «Очима культури» № 82. Українська барокова ікона: Західна Україна
Марко Роберт Стех. «Очима культури» № 83. Українська барокова ікона: Гетьманщина
О. К. Федорук. Українське барокко та європейський контекст. Київ, Наукова думка, 1991.
Українське барокко. Матеріали 1-о конгресу Міжнародної асоціації україністів. Київ, Академія наук України, 1993.
Бароко и народный стиль в каменной сакральной архитектуре Слобожанщины
Кияниця Микола. Українське бароко як явище світової культури // Образотворче мистецтво. − 1990. — № 4.
Українська гравюра бароко: Майстер Ілля, Олександр Тарасевич, Леонтій Тарасевич, Іван ЩирськийСтеповик Д. В.
Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
Українське бароко. Пісні і музика.
Українська церковна архітектура (сайт)
Козацьке бароко — на сайті «Культура України»

Українська гравюра бароко / Д. В. Степовик. — К. : ТОВ «Вид-во «КЛІО», 2012. — 496 с. : іл. — Бібліогр.: 475—491. — ISBN 978-617-7023-00-4

Історія розвитку бароко у світі

Стиль бароко зародився в кінці ХVІ століття в папському Римі і стрімко розповсюдився по всій Європі, проникнувши навіть в Південну Америку. Це художній стиль, який повністю відповідає характеру абсолютистських режимів і Церкви часів Контрреформації, яка постановила перед мистецтвом завдання переконувати, хвилювати і дивувати віруючого в рамках програми прославлення католицької Церкви. Бароко втілило нові уявлення про єдність, безмежність і різноманітність світу, про його драматичну складність і вічну мінливість.

У різний час в термін “бароко” вкладався різний зміст. Спочатку він носив образливий відтінок, маючи на увазі щось
дивне, абсурд. Від маньєризму Бароко мистецтво успадкувало динамічність і глибоку емоційність, а від Ренесансу – грунтовність і пишність: риси обох стилів гармонійно злилися в одне єдине ціле.

Існує кілька версій походження терміну:

1) від італійського “baruecco” – перлина неправильної форми;
2) “baroco” – одна з форм схоластичного (релігійно-догматичного) силогізму;
3) від італійського barocco – вигадливий, дивний;

У 18 столітті термін набуває значення негативної естетичної оцінки. Бароковим позначалося все неприродне, довільне, перебільшене.
У 50-і роки 19 століття починається розгляд бароко як історичного стилю, закономірного етапу в розвитку мистецтва пізнього Відродження.
У 80-і роки 19 століття відбувається справжнє “відкриття” бароко: роботи Гурліта, Вельфліна, Юсти.
Мікеланджело Мерізі да Караваджо (1573-1610) італійський живописець періоду раннього бароко, засновник європейського реалістичного живопису 17 століття, працював у Римі 1592—1606, потім у Неаполі і на Мальті. Його життя було настільки ж драматичним, як і його мистецтво (йому довелося залишити Рим після вбивства людини). Він створив могутній стиль, використовуючи контрасти світла й тіні і точно фокусуючись на предметах, іноді використовував драматичне наближення. Він писав з натури, часто в образах святих і мадонн зображуючи простих римлян, людей з вулиць і ринків. Прикладами можуть слугувати «Євангеліст Матвій», товстий, далекий від класичних ідеалів «Вакх з келихом вина», «Навернення Савла в апостола Павла» персонажі «Відсічі голови Івана Хрестителя».
Архітектура бароко, в якій враховуються сценографічні ефекти перспективи, утворює безперервний діалог з міським простором або пейзажем; для об’єднання мистецтва, глядача та простору в архітектурі широко використовується скульптура та живопис. Світло, дуже важливий елемент, вриваючись в інтер’єр храму, воно активізує всі складові його структури.
В образотворчому мистецтві бароко переважають віртуозні декоративні композиції релігійного, міфологічного або алегоричного характеру, парадні портрети, що підкреслюють привілейованість суспільного становища людини. Ідеалізація образів поєднується в них з бурхливою динамікою, несподіваними композиційними і оптичними ефектами, реальність – з фантазією, релігійна афектація – з підкресленою чуттєвістю, а нерідко і з гострою натуральністю і матеріальністю форм, що межує з ілюзорністю.
Рим – місце найвищої за своїми досягненнями архітектурної думки бароко, що виходить на новий рівень розвитку містобудівного мистецтва, з орієнтацією прямих проспектів на найбільш значні пам’ятники.

Дах церкви Санті-Лука-е-Мартина. Архітектор: П’єтро да Кортона

Джан Лоренцо Берніні (Неаполь, 1598 – Рим, 1680), архітектор, скульптор, живописець і сценограф, є найголовнішим інтерпретатором розкоші католицької Церкви і Римської аристократії. В 1624 почав масштабну серію робіт в соборі Святого Петра, які завершуються спорудженням колонади, його самого відомого і генерального твору. Інші шедеври: фонтани Бджіл, Тритона, на площі Навона; палаци Барберіні і Монтечиторио, скульптури Апполон і Дафна, Давид.
Франческо Борроміні (Біссоне, Лугано, 1599 – Рим, 1667) розвив нову концепцію простору, яка основана на взаємодії активно діючих зовнішнього та внутрішнього просторів. Головні твори: церква і монастир Сан-Карло алле Куатро Фонтане.
П’єтро да Кортона (Кортона, 1596 – Рим, 1669) – декоратор великих склепінь у Флоренції і архітектор що побудував кілька церков в Римі: Санті-Лука-е-Мартина, Санта-Марія делла Паче (1611-1691).

Бароко в Турині

Турин відбудовувався як барочне місто.
Гуарино Гуаріні (Модена, 1624 – Мілан, 1683), архітектор, призваний до Турину імператором Емануелем ІІ Савойським, будував великі об’єкти: церкву Сан-Лоренцо, капелу Санта-Синдоне і палац Кариньяно.

Бароко в Венеції

Церква Санта-Марія делла Салуте в Венеції

В Венеції, де ще зберігся вплив палладіанських взірців, з’явився єдиний великий скульптор і архітектор бароко Бальдассаре Лонгена ( Венеція, 1598- 1682). Найбільш значні його твори – церква Санта-Марія делла Салуте і будинок Нових прокурацій, який залишився недобудованим після Скамоція.

Бароко в Ломбардії

В Мілані в часи бароко працювали художники Мораццоне (1573-1626) і Джуліо Чезаре Прокаччіні (1574-1625), архитектор и художник Франческо Мария Рикини.
Джованні Баттиста Креспі, прозваний Черано (Черано, ок. 1575 – Мілан, 1633), живописець, скульптор і архітектор, яскраво проявивший себе в релігіозному живописі, строго спрямований і контрольований теоретиками Контрреформації, Якими були Карло і Фредеріко Барромео: Трійця і святі, П’єта, Розп’яття, Історія блаженного Карло, Чудеса Святого Карло.

Бароко в інших містах Італії

Унікальними в архітектурі є собор в Лечче і восьмикутна площа названа Quattro Canti в Палермо.
В Неаполі розвивалась школа, в якій працювали: Лука Джордано,Сальватор Роза. В Генуе працював архітектор Бартоломео Б’янко і художник Бернардо Строцци. В Болонье бере початок династія сценографів і художників з фамілією Бібієна.

Бароко в Франції

У Франції значним прикладом бароко є сади Версаля, Лувр, і великі містобудівн ініціативи в Парижі ( Плас Рояль, Плас Вандом). Найбільш відомі архітектори: Луї Лево, Жюль Сансар, Клод Перро, Либенель Брюан; художники: Шарль Лебрен, Симон Вуе, Жорж де Латур.

Бароко в Іспанії

Веласкес (Сельвія, 1599 – Мадрид, 1660), досягнув вищої точки реалізму епохи бароко. До періоду молодості, що пройшла в Севільї, відносять «Севільський акведук» і «Мулатка». Поступивши на придворну службу в Мадриді був назначений офіційним живописцем двору. Під час поїздки в Італію, познайомився з картинами Венеціанських майстрів і Караваджо, а також з роботами Мікеланджело, про цей досвід говорять такі його роботи, як «Кузня Вулкана», «Іакову приносять одяг Іосифа», «Королівське полювання на кабана». Придворний художник багато працював як портретист. Картин на релігійні сюжети в цей період створив небагато, але багато образів, розрахованих на активне людське співпереживання «Христос біля колони». В 1638 – 1643рр Веласкесом були написані декілька картин на міфологічні сюжети «Езоп і Меніпп». Ще раз художник побував в Італії в 1649-1651рр., де написав відомий «Портрет папи Інокентія Х», «Види вілли Медічі» і картину «Венера з дзеркалом», роботи, що вплинули на іспанський та європейський живопис. В останні роки свого життя написав роботи «Меніни» та «Пряхи».

Голандія і Фландрія

Найбільш масштабними особистостями були Рембрандт та Рубенс. В Голандії бароко приймає медитативні та драматичні форми ( Ян Вермеер і Рембрандт), у Фландрії Рубенс переробляє велику ренесансну традицію і досягає сценографічних багатих і життєво натурально переконливих результатів.

Бароко в Україні — Вікіпедія

Не плутати з Українським бароко — течією барокового стилю, що була створена на теренах України у 17—18 ст.

Бароко в Україні найбільше представлено в церковній архітектурі, значно менше у гравюрі, живописі і літературі. На сюжети стінописів впливала гравюра (західноєвропейська, в тому числі і доби маньєризму), а не навпаки. Архітектура відігравала домінуючу роль і залишила найбільшу кількість характерних зразків стилю в різних регіонах України. Дещо менше було зразків в скульптурі, тісно пов’язаній з храмовим будівництвом і різьбленням вівтарів. Яскравим зразком скульптури бароко була творчість Пінзеля та представників Львівської школи скульптури.

На Лівобережній Україні своє почесне місце посіла не скульптура, а різьблені вівтарі (бароковий вівтар Софії Київської, вівтар в церкві міста Глухів тощо).

Раннє бароко XVII століття[ред. | ред. код]

Українське бароко як архітектурний стиль почав формуватися в Україні в XVII столітті. Як і бароко західноєвропейських країн, українське бароко мало два впливових джерела — бароко з Риму (визначного центра барокової стилістики взагалі) і архітектура доби маньєризму. Пишне і багате на ефектні рішення Римське бароко затьмарило існування архітектури маньєризму, що більш проявилася в будівництві периферійних центрів Італії (Палаццо дель Те і власний будинок в місті Мантуя, арх. Джуліо Романо, Порта Нуова, палаццо Помпеі, місто Верона, арх. Мікеле Санмікеле тощо).

На західноукраїнських землях на зламі XVI — XVII століть виникає короткочасна суміш із стилів маньєризму, ранішнього бароко і залишків пізнього відродження. Найяскравішим прикладом цієї суміші став головний фасад Бернардинського костелу у місті Львові. Щит-фронтон костелу — яскравий приклад стилю маньєризму на ренесансній основі (перший ярус). Якщо в гравюрі і живопису стиль маньєризму утримав свої позиції до початку 18 століття, то в архітектурі він зникає під могутнім наступом римського бароко або його місцевих варіантів. В місті Жовкві, де переважала забудова доби Відродження, досить швидко виникають будівлі в стилі ранішнього бароко, оминаючи стилістику маньєризмау взагалі. Бароко тяжіє до монументальних форм і позбавляється дріб’язків маньєризму (див. Каплиця Боїмів, західний фасад). Свій вплив на розвиток українського бароко мають і великі храмові споруди, які будують архітектори, запрошені з самої Італії.

Місто Луцьк, Костел єзуїтів, 1606—1610, арх. Джакомо Бріано
Місто Бар, Вінницька об., Петропавлівський костел монастиря сестер бенедиктинок, костел з 1616 р.
Місто Львів, Стрітенський костел, 1642 рік, арх. Джованні Баттиста Джизлені (під впливом церкви Св. Сусани в Римі, арх. Карло Мадерно, 1603 р.)
м. Вінниця, костел єзуїтського монастиря, 1610—1617.
Олика, Волинська обл., Колегіальний костел (Св. Трійці), 1635—1640, арх. Бенедетто Моллі, Я. Маліверна

Століття шедеврів бароко[ред. | ред. код]

Учнівський період дуже швидко закінчився і поступився місцем століттю місцевих шедеврів. З кінця XVII століття до кінця XVIII століття в Україні виникло декілька споруд, що увійшли в золоту скарбницю архітектури бароко. Найкращі їх зразки мали і досі мають містобудівне значення, зокрема, у Львові (греко-католицький собор святого Юра і латинський (катедра), домініканський костел Божого тіла, костел святого Антонія тощо), Бучачі (ратуша, церкви Покрови Пресвятої Богородиці та Чесного і животворящого Хреста, монастир василіян, парафіяльний костел, придорожні скульптури Богородиці та святого Яна Непомука), Почаєві (комплекс будівель Почаївської лаври, арх. Готфрід Гофман), Луцьк (комплекс монастиря бернардинів, арх. Павел Гіжицький), Крем’янці (колегіум Єзуїтів, арх. П Гіжицький), Микулинці (костел Пресвятої Трійці, 1761—1779, арх. А. Мошинський), Монастир Кармелітів Босих (Бердичів), м. Вінниця, костел монастиря домініканів, 1624—1760, Костел Святого Йосипа та монастир отців Лазаритів, м. Ізяслав тощо.

На Лівобережній Україні подібних зразків бароко мало, але вони є — церква Андрія Першозванного (Київ), Покровський собор (Харків), Успенський собор Єлецького монастиря (Чернігів). В Україні майже не виникло значних світських споруд з місцебудівним значенням як у палаців Версаль, Лувр, Цвінгер. Деяку роль відігравали лише Маріїнський палац в Києві, палац князів Санґушків в місті Ізяслав (нині суцільна руїна), Підгорецький замок (реставрується) тощо.

Певних зусиль до розквіту українського бароко в архітектурі доклали іноземні (Войцех Лєнартович, кс. Павел Гіжицький, Растреллі Вартоломей, Паоло Фонтана, Іван Баптист, Йоган-Георг Шедель) і українські майстри (Григорович-Барський, Ковнір Степан Дем’янович тощо).

В архітектурі відрізняється від західноєвропейського бароко спокійнішими орнаментами та спрощеними формами. Стиль українського бароко продовжився до будівництва храму архієпископа Харківського Священномученика Олександра. Принципами українського бароко були пишність і своєрідне розташування частин деталей споруд, декоративність орнаменту і гра світлотіні, які підкреслювали переваги величезними площами кам’яних церков. Українські архітектори цього періоду намагалися поєднати у кам’яному храмовому будівництві європейські віяння мистецтва бароко з великими традиціями Київської Русі.

Мистецтво бароко в Україні, як і в інших країнах, було надзвичайно різноманітним і за тематикою, і за художніми засобами. В українській поезії цього напряму були і трагічні теми, і песимістична проблематика ілюзорності, плинності буття, але визначальною стала тема протистояння людини і смерті. Навіть загроза пекла не вважалася непереборною. Так, у п’єсі Григорія Кониського «Воскресіння мертвих» нездоланність сил життя порівнювалася з вічним відродженням Природи. У гравюрі Л. Крижоновича з гербом Лазаря Барановича ідея перемоги життя над смертю утверджується через зображення фенікса та квочки, що висиджує курчат, через образ черепів, крізь які проростають рослини, а смерть зображено як гілку, що прищеплена до могутнього дерева.

Тенденція героїзації буття в українському бароко в музиці відбилася в розвитку жанру гімну, який виходить за межі церковної музики та набуває світського забарвлення. Важливого значення для українського бароко набув образ світу як саду божого, квітучого космосу буття, що протистоїть хаосу необробленої землі. Ця алегорія стала центральною в низці трактатів та збірок проповідей (зокрема, «Виноград» С. Яворського та ін.).

Ідеї античного розуміння світу, світла розуму та сонячна символіка яскраво відбилися у творах Феофана Прокоповича та Григорія Сковороди, українській бароковій архітектурі. Так, барокові маківки соборів оздоблювалися рипідами (золотими дисками), барокові споруди прикрашалися сонячними годинниками (зокрема в павільйоні фонтана «Самсон» на Подолі в Києві). Сонячна символіка використовувалася в українській гравюрі ХVII ст., а світло розуму оспівувалося в бароковій поезії.

Сонячна барокова символіка ототожнювала світло з фаворським світлом, що символізувало самого Христа, а сонце як «око Всесвіту» — з Богом-Отцем. Водночас сонячна емблематика бароко сягала своїм корінням солярного культу предків українських землеробів та самих основ українського народного світогляду, у якому сонце асоціювалося з верховною першоосновою, вічністю, правдою, світлом розуму.

Таким чином, барокова сонячна символіка поставала як органічний синтез образів, притаманних багатьом культурам, що відповідало бароковому мисленню з його «накладанням» культурних рис різних епох.

Отже, вияви героїко-патріотичної теми в українському бароко, тематики життєствердного сприйняття дійсності та протистояння смерті можна оцінити як певну особливість українського барокового мистецтва, пов’язану насамперед з духовним «кліматом» епохи, її героїко-стоїчним духом.

Українське бароко істотно відрізнялося від західного. Не руйнуючи старих традицій, українське бароко тяжіло до симетрії в композиції, гармонії, цілісності, до вираження емоційного напруження, пафосу, величі, репрезентативності, інколи парадності, сполучаючи надмірну деталізацію структурних елементів з монументалізмом.

Українське бароко поділяють на «високе», «середнє» та «низьке». Як вважають, «високе» бароко втілювало ідеали української верхівки. Прикладом цього може бути так званий гетьманський собор (перебудовані за сприяння Івана Мазепи Свято-Михайлівський собор, храм Св. Софії у Києві) — символ української державності. «Середнє» і «низьке» бароко творилося козацтвом, міщанством та селянством. Прикладом цих варіантів бароко є козацький собор (Свято-Троїцький собор у Новомосковську, Свято-Покровський собор у Харкові) — віддзеркалення неба на землі.

Українське бароко XVII століття нерідко називають козацьким, бо саме козацтво виявилося потужною культурною силою, причетною до духовних шукань свого часу та було носієм нового художнього смаку. Чимало видатних творів мистецтва того часу було створено на замовлення козацької старшини. З козацтвом були пов’язані і самобутній художній простір, самобутні художні цінності — козацькі думи, пісні, танці, літописи (зокрема, Григорія Граб’янки, Самійла Величка), ікони, собори тощо. Невипадково дуже популярним тоді стає образ козака — захисника Батьківщини, козака-бандуриста — носія української духовності.

Українське бароко позначено сполученням аскетичності та гедонізму, символічності та натуралізму, сповнено драматизму, театральності, ілюзіонізму, насичено емблематикою і алегоризмом, складними метафорами та ін. У художніх творах поєднуються язичницькі символи з християнськими, риторичний раціоналізм з надмірною екзальтацією тощо.

Вітчизняне «високе» бароко сповнене символами і цитатами-повчаннями: це мистецтво було моралізаторським за своєю природою (зокрема, трагедокомедії, панегірична поезія). Для «середнього» та «низького» бароко, що виявляється, зокрема, в народній творчості, характерними були чуттєвість, гумор та ліризм.

Художнє життя другої половини ХVІІ-XVIII столітті в Україні вирізняється новими формами взаємодії між професійним мистецтвом і народною творчістю. Саме розвиток народної творчості в ті часи позначено підйомом, про що свідчить розквіт декоративно-прикладного мистецтва, музики, літератури, живопису тощо.

У той час у мистецтві формувався новий тип художника, який вирізнявся чуйністю до громадських потреб, завзятістю, усвідомленням суспільної значущості та складності своєї праці. Поряд з анонімними творами мистецтва все частіше з’являлися твори, що мали підпис автора.

Збереглася низка храмів українського бароко, включаючи ансамбль Києво-Печерської Лаври, Софійського собору, Видубецького та Михайлівського золотоверхого монастиря у Києві, Покровський собор у Харкові, Церква св. Андрія у Києві, Троїцький собор у Чернігові, собор Полтави та ін. Місцевими зразками живопису бароко є церковні розписи в Троїцькому соборі Києво-Печерської Лаври.

Костел Стрітення у Львові
Фасад костелу єзуїтів у Львові
Головний вівтар домініканського костелу
Домініканський монастир у Богородчанах.

Карнабед А. Чернігів. Історико-архітектурний нарис. — Київ, 1969
Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
Микола Кияниця. Українське бароко як явище світової культури // Образотворче мистецтво. −1990.